- Радий вас вітати, ясновельможний пане, у цьому давньому замку наших славних предків, - виступив наперед Ходкевич. Кована іспанськими майстрами кольчуга додавала його фігурі могутнього вигляду. - Зачекалися вас, зачекалися!
- О! Пане Яне Каролю, ви ж знаєте це хамське посполите рушення, сто дзяблів їм у пельку! Теє бидло зак упорядкуєш, пройде не один тиждень, - Владислав хвацько сплигнув з благородного буланого аргамака і подав повід хлопцеві з почету. - Поспішався як міг. О! І шановний князь тут!
Владислав ступив до Любомирського, і вони обнялись, як давні друзі, поглядаючи обидва з натягнутими посмішками.
- Як пан жиє? - улесливо запитав Любомирський.
- Добре жиємо, дякую.
- Як здоров'я ясновельможного нашого пана круля Сиґізмунда III? Чи добре себе почуває ваш великий батечко?
- Почуває він себе добре, шле вітання захисникам отчизни.
- Віват панові крулю! - гаркнули дрібні шляхтичі, що топталися позаду важливих персон.
Владислав, дякуючи, приклав руку до серця.
- Віват славному королевичу!
- Віват славному завойовникові Москви!
Владислав застиг, очікуючи, поки підлеглі вихлюпнуть заряд люб'язності. Трохи збентежило це "завойовник Москви", пригадалася страшна січа й відступ від стін Кремля. Усе ж королевич натягнув на обличчя найщирішу зі своїх посмішок. По черзі потиснув руку Синявському, Лєсковському, Тарнавському, Собеському й Жоравинському. Не очікуючи відповіді, розпитав комісарів про здоров'я і повернувся до Ходкевича.
- Польща гудить вашими успіхами на марсовому полі. Кажуть, Осман спіймав облизня?
Ходкевич задоволено схилив голову.
- Так! Се є чиста правда, слово гонору! Три штурми захлинулись у крові. У турків втрати сягають багатьох тисяч.
- Браво, браво! Я завжди казав, що Сейм у вас не помилився. Годі було й шукати удатнішого рейментаря для війська його величності.
- Бардзо дзєнькую, панемосць! Але то є правда, що основні перемоги на рахунку Сагайдачного. Поки що турки атакували лише його. А цей схизмат показав себе вправним вояком! - у голосі Ходкевича бринів жаль.
- Не без допомоги славного лицарства! - докинув Синявський. - Воїни корони польської теж додали зусиль, щоби фортуна повернулася до козаків обличчям.
- Звичайно! - королевич радо поплескав Ходкевича по плечу. - Не применшуючи слави Запорізького Війська, повинен сказати, що без нас вони лише легка кіннота, що не багато важить на полях сучасної війни. Ви згідні, пане Ходкевич?
Ходкевич засяяв.
- Безперечно! Ну, що ж... Найсвітліший князю... - він повернувся до решти присутніх. - Вельмишановне панство! Радий усіх запросити на бенкет на честь прибуття його світлості королевича Владислава. Прошу!
Шляхтичі задоволено загули. Чутка про розкішний бенкет, що його дає командувач, давно облетіла всю верхівку польського війська. Тож ласі до гулянки ротмістри, хорунжі, сотники й інша старшина напружено очікували початку. Ходкевич, шанобливо тримаючись позаду Владислава, попростував сходами до комендантського палацу. За ними стривоженою хвилею подались інші. Попростували, попоравши коней, і жовніри з почту королевича. І хоча не до палацу, а під сиві склепіння замкових казарм, там вони теж знайшли доволі вина й смаженого м'яса.
Владислав першим проминув сходи й опинився у залі, що ще недавно здивувала Сагайдачного надмірною, як для війни, розкішшю. Він діловито оглянув стіни, що тьмяніли у світлі важких срібних канделябрів. Задоволено хмикнув, поглядаючи на ведмежі й лосячі голови, колекцію коштовної зброї. Посеред зали виблискував величезний, по-королівськи сервірований стіл. Після довгої дороги розкішні наїдки та напої мимоволі притягували погляд.
А видовище того коштувало! Золотий і срібний посуд горою сяяв у світлі сотень свічок. На велетенських тарелях біліли крутими боками осетри, обкладені зеленню та ніжно-жовтими кружальцями лимона. Позирали блискучими кришталиками очей-камінчиків майстерно оздоблені смажені фазани. Через краї полумисків перевалювалися рожеві колоди окостів. А серед цього тарелі, тарелі, тарелі... Печені голуби, заправлені французьким сиром, копчені вугри, баранячі ніжки, канапки, виноградні грона... Через кришталь об'ємних караф переливалися прозорі ґданські горілки, пінились у сріблі старі меди. Золоті келихи іскрились угорськими, іспанськими та грецькими винами. Біля столу вишикувались у ряд та застигли
Вы читаете Хотин
×