вимуштровані не гірш за прусських ландскнехтів лакеї.
Поважно почали займати свої місця. Ходкевич, схиливши голову, вказав Владиславу на чільне місце за столом. Сам скромно присів праворуч, Любомирський - ліворуч. Далі розмістилися комісари, полковники, ротмістри, загалом дві сотні чоловік. Застигли, відкашлюючись та перешіптуючись, як завжди перед гучною хмільною гулянкою. Забігала челядь. Спітнілі пани віддавали прислузі теплі киреї та кунтуші.
Незручну мовчанку перервав Владислав. Скориставшись багатющим досвідом шляхетних гулянок, він швидко зайняв своє місце за столом і попросив наповнювати келихи, що негайно й було зроблено. Владислав піднявся, тримаючи у руці важкий келих.
- Шановне панство, - викинув руку з келихом уперед, - за вікторію!
Шляхта схопилася на рівні, сповнюючи залу ляском та гуркотом.
- Віват! - гаркнули, мов десяток литавр.
І покотилося. Пішов бенкет веселою ходою ласих до напоїв польських вельмож. Загудів різноголосо, перемішуючись зі сміхом, бульканням та дзвоном тарілок. Випили за короля. Підняли келихи за королевича, за славне лицарство, за перемогу польської зброї. Зачервоніли масні обличчя. Піднялися вгору хвалькуваті вуса, заблищали очі. Все швидше бігала по мармуру сходів прислуга, невтомно підливаючи й підкладаючи.
Владислав, що опинився серед рідної стихії, жартував і сміявся. Не забував виявляти прихильність щедрому господареві.
- Шановному панові маю приємні новини! - говорив він, витираючи шовковою серветкою коротенькі вуса.
- Буду радий почути, ваша милосте, - схилив чемно голову Ходкевич.
- Пані Анна-Алоїза шле коханому малжонеку гарячі вітання, а з ними листа.
- Дякую! - Ян Кароль прийняв простягнутий сувій паперу. Хвилину повагавшись, передав лакеєві, котрий запопадливо стояв позаду. - Пан був в Острозі?
- Так, довелося заїхати у нагальних справах.
- Як почуває себе пані Анна-Алоїза?
- Дуже хвилюється за вас.
- Пропоную підняти келихи за княгиню Острозьку, вірну дружину та справжню шляхтянку! - піднявся і вклонився Ходкевичу Тарнавський.
- Дякую й вам, мостивий пане, - Ходкевич пригубив келиха зі "старим венгржином".
- Бачу, ви непогано тут влаштувалися, замок достойний справжніх шляхтичів! - мовив Владислав.
- То є не головне. У першу чергу я приділяв увагу військовому таборові. Ми побудували у полі справжню фортецю. І турки вже обламали об неї зуби, як ви мали можливість переконатися.
- О! Перемога, достойна справжніх лицарів!
- Не буду хвалитись, але Осман не дорахувався близько десяти тисяч війська. Натомість, ми втратили всього п'ятдесят жовнірів. Біля двох сотень втратили й козаки.
- Віват славному генералові! - гаркнув Владислав.
- Віват! - озвалося кілька десятків голосів. Келихи черговий раз ударилися, розбризкуючи старовинні вина.
Кілька хвилин мовчки жували. Потім Владислав озирнувся.
- Я не бачу серед присутніх пана Сагайдачного, він не прийде привітати мене особисто?
Ходкевич знітився.
- Але, прошу пана, я не був упевнений, що йому місце серед високої шляхти. Побоюючись зіпсувати вам настрій, я не запрошував хлопського гетьмана.
- Хіба я був би йому не радий? Але, врешті, ви маєте рацію. Зможемо, не криючись, обміркувати останні події. Я чув, що з появою козаків тут, під Хотином, були деякі проблеми?
- Були. Але вони владналися за допомогою того ж таки Сагайдачного.
- А що з Яцьком Бородавкою? Кажуть, Сагайдачний його заарештував.
- То є правда, - відповів Ходкевич.
- Сей хам заслужив собі кару! - докинув Жоравинський.
- У чому ж він завинив перед Сагайдачним?
- Козаки лихі на нього за те, що немудро розкидав чати по Волощині та Молдавії. Тоді турки багатьох побили,
Поважно почали займати свої місця. Ходкевич, схиливши голову, вказав Владиславу на чільне місце за столом. Сам скромно присів праворуч, Любомирський - ліворуч. Далі розмістилися комісари, полковники, ротмістри, загалом дві сотні чоловік. Застигли, відкашлюючись та перешіптуючись, як завжди перед гучною хмільною гулянкою. Забігала челядь. Спітнілі пани віддавали прислузі теплі киреї та кунтуші.
Незручну мовчанку перервав Владислав. Скориставшись багатющим досвідом шляхетних гулянок, він швидко зайняв своє місце за столом і попросив наповнювати келихи, що негайно й було зроблено. Владислав піднявся, тримаючи у руці важкий келих.
- Шановне панство, - викинув руку з келихом уперед, - за вікторію!
Шляхта схопилася на рівні, сповнюючи залу ляском та гуркотом.
- Віват! - гаркнули, мов десяток литавр.
І покотилося. Пішов бенкет веселою ходою ласих до напоїв польських вельмож. Загудів різноголосо, перемішуючись зі сміхом, бульканням та дзвоном тарілок. Випили за короля. Підняли келихи за королевича, за славне лицарство, за перемогу польської зброї. Зачервоніли масні обличчя. Піднялися вгору хвалькуваті вуса, заблищали очі. Все швидше бігала по мармуру сходів прислуга, невтомно підливаючи й підкладаючи.
Владислав, що опинився серед рідної стихії, жартував і сміявся. Не забував виявляти прихильність щедрому господареві.
- Шановному панові маю приємні новини! - говорив він, витираючи шовковою серветкою коротенькі вуса.
- Буду радий почути, ваша милосте, - схилив чемно голову Ходкевич.
- Пані Анна-Алоїза шле коханому малжонеку гарячі вітання, а з ними листа.
- Дякую! - Ян Кароль прийняв простягнутий сувій паперу. Хвилину повагавшись, передав лакеєві, котрий запопадливо стояв позаду. - Пан був в Острозі?
- Так, довелося заїхати у нагальних справах.
- Як почуває себе пані Анна-Алоїза?
- Дуже хвилюється за вас.
- Пропоную підняти келихи за княгиню Острозьку, вірну дружину та справжню шляхтянку! - піднявся і вклонився Ходкевичу Тарнавський.
- Дякую й вам, мостивий пане, - Ходкевич пригубив келиха зі "старим венгржином".
- Бачу, ви непогано тут влаштувалися, замок достойний справжніх шляхтичів! - мовив Владислав.
- То є не головне. У першу чергу я приділяв увагу військовому таборові. Ми побудували у полі справжню фортецю. І турки вже обламали об неї зуби, як ви мали можливість переконатися.
- О! Перемога, достойна справжніх лицарів!
- Не буду хвалитись, але Осман не дорахувався близько десяти тисяч війська. Натомість, ми втратили всього п'ятдесят жовнірів. Біля двох сотень втратили й козаки.
- Віват славному генералові! - гаркнув Владислав.
- Віват! - озвалося кілька десятків голосів. Келихи черговий раз ударилися, розбризкуючи старовинні вина.
Кілька хвилин мовчки жували. Потім Владислав озирнувся.
- Я не бачу серед присутніх пана Сагайдачного, він не прийде привітати мене особисто?
Ходкевич знітився.
- Але, прошу пана, я не був упевнений, що йому місце серед високої шляхти. Побоюючись зіпсувати вам настрій, я не запрошував хлопського гетьмана.
- Хіба я був би йому не радий? Але, врешті, ви маєте рацію. Зможемо, не криючись, обміркувати останні події. Я чув, що з появою козаків тут, під Хотином, були деякі проблеми?
- Були. Але вони владналися за допомогою того ж таки Сагайдачного.
- А що з Яцьком Бородавкою? Кажуть, Сагайдачний його заарештував.
- То є правда, - відповів Ходкевич.
- Сей хам заслужив собі кару! - докинув Жоравинський.
- У чому ж він завинив перед Сагайдачним?
- Козаки лихі на нього за те, що немудро розкидав чати по Волощині та Молдавії. Тоді турки багатьох побили,
Вы читаете Хотин
×