юної панянки, що потрапила в біду.
- О, помовчали б уже! - обурився Діґорі. - Якби ви були шляхетним і таке інше, то пішли б самі. Та я напевне знаю, що ви не підете. Гаразд. Я бачу, йти доведеться мені. Ви справжній покидьок. Думаю, ви навмисне все так спланували, щоби Поллі знічев’я потрапила туди, а я пішов за нею слідом.
- Авжеж! - погодився дядько Ендрю з огидною усмішечкою.
- Чудово. Я піду. Але спершу мені дуже кортить сказати вам таке: до сьогодні я не вірив у жодну магію. Тепер я бачу, що вона існує. Якщо це так, то можливо, що й усі старі казки є більш чи менш правдивими історіями. А ви - просто мерзотний, жорстокий чаклун із тих, що в казках. Що ж, принаймні я ніколи не читав історії, наприкінці якої такі люди не поплатилися б за свої злодіяння, тож присягаюся, ви також отримаєте своє. Ви на це заслуговуєте.
З усього, що сказав Діґорі, схоже, тільки ця фраза й досягла мети. Дядько Ендрю здригнувся, і на його обличчі відбився такий нелюдський жах, що, яким би негідником він не був, його мржна було тільки пожаліти. Та за мить він опанував себе і мовив зі штучним смішком:
- Так, так, думаю, це дуже природні для дитини міркування... особливо для хлопчика, що виріс серед жінок, як ось ти. Бабусині казочки, еге ж? Не думаю, що тобі варто непокоїтися через мою безпеку, Діґорі. Краще потурбуйся про безпеку своєї маленької подружки. Вона вже давненько пішла. Якщо За Межею існує якась небезпека... що ж, було б дуже прикро запізнитися усього на хвильку...
- Ніби вас це обходить! - люто просичав Діґорі. - Але мене вже нудить з вашої балаканини. Що там я маю зробити?
- Тобі слід навчитися стримувати свої почуття, мій хлопчику, - холодно промовив дядько Ендрю. - Інакше виростеш таким, як твоя тітка Летті. Ну та вже. Слухай мене уважно.
Він підвівся, натягнув рукавиці та підійшов до таці з перснями.
. - Вони діють лише тоді, - сказав дядько Ендрю, - коли безпосередньо торкаються твоєї шкіри. У рукавицях я можу спокійно брати їх - як от зараз - і нічогісінько не відбувається. Якщо ти покладеш персня до кишені, також нічого не станеться, але дивися, щоб не запхати до кишені руки та не торкнутися персня випадково. Тієї ж миті, як ти торкаєшся жовтого персня, ти зникаєш із цього світу. Коли ж ти перебуваєш в Іншому Світі, то гадаю... звісно, це досі не випробувано, але я думаю... торкнувши зеленого перстеника, ти зникнеш з того світу та... мені так здається... з’явишся в цьому. Отже, я беру ці два зелених персня і вкидаю до твоєї правої кишені. Добре затям собі, у якій кишені вони лежать. Один для тебе й один для дівчинки. А тепер візьми один жовтий для себе. Якби я був на твоєму місці, то вдяг би його на палець. Так ти навряд чи його впустиш.
Діґорі вже майже взяв жовту каблучку, коли раптом зупинився.
- Слухайте, - сказав він, - а як же мама? Що, як вона запитає, куди я подівся?
- Ну, чим швидше підеш, тим швидше повернешся, - весело відказав дядько Ендрю.
- Але ж ви навіть не впевнені, чи повернусь я взагалі!
Дядько Ендрю стенув плечима, підійшов до дверей, відімкнув їх, розчахнув навстіж та сказав:
