- Ні, ти не так само, - похитала головою дівчинка. - Я щойно бачила, як ти виліз он з того озерця.
- Дійсно, мабуть, я звідти й виліз, - припустив спантеличений Діґорі. - Геть забувся.
Обоє надовго поринули у мовчанку.
- Послухай, - сказала дівчинка згодом, - цікаво, чи ми справді бачилися раніше? У мене була якась думка... ніби картинка в моїй голові... про хлопчика й дівчинку, схожих на нас... які живуть десь далеко зовсім інакшим життям... і щось там роблять. Може, це був тільки сон.
- Здається, я теж бачив цей сон, - відповів Діґорі. - Там були хлопчик і дівчинка, що сусідили... і ще якась подорож кроквами. Пам’ятаю, лице дівчинки було замурзаним.
- Ти нічого не плутаєш? У моєму сні зашмаркану мармизу мав саме хлопчик.
- Я не пам’ятаю, яке в хлопця було обличчя, - похнюпився Діґорі, а тоді додав:
- Агов! Що це таке?
- Ти ба! Це ж морська свинка! - трохи пожвавішала дівчинка.
І справді гладенька морська свинка діловито нишпорила в траві. Черевце свинки було перев’язано стрічкою з жовтим перстеником на кінці.
- Дивись! Дивись-но! - загорлав Діґорі. - На ній каблучка! І глянь - у тебе на пальці така сама. І в мене теж!
Дівчинка сіла, нарешті дісно зацікавлена. Вони стали пильно вдивлятися одне в одного, силуючись бодай щось пригадати. І раптом, в одну й ту саму мить, вона вигукнула: “Містер Кеттерлі!” а він: “Дядько Ендрю!”, і обидвоє згадали, хто вони такі та що з ними сталося. Без угаву проторохтівши кілька хвилин, діти нарешті розставили все на свої місця. Діґорі переповів, яким підступним виявився дядько Ендрю.
- Що робитимемо тепер? - спитала Поллі. - Заберемо морську свинку та подамося додому?
- Та куди нам квапитися? - відказав Діґорі, позіхаючи на весь рот.
- Я думаю, є куди, - наполягала Поллі. - Це місце занадто спокійне. Таке... таке дрімотне. Ти вже майже спиш. Якщо ми зараз піддамося, то залишимося лежати й дрімати тут назавжди.
- Тут просто чудово, - зітхнув Діґорі.
- Нічого не станеться, якщо ми її залишимо. Вона тут цілком щаслива, а вдома твій дядечко тільки й може, що заподіяти сердезі якесь лихо.
- Так, тут чудово, - погодилася Поллі. - Але нам треба повертатися.
І, підвівшись, вона почала тихцем підкрадатися до морської V свинки. Але раптом Л
передумала:
