- Але я думала, що ми вже в Іншому Світі цього твого дядечка Ендрю, чи в Іншому Місці, чи як він там його називав. Хіба ти не казав...
- О, цей хвалько дядечко Ендрю! - перервав її Діґорі. - Не вірю, що він дійсно на цьому знається. Йому ніколи не ставало духу податися сюди самому. Він говорив тільки про один Інший Світ. А що, як їх десятки?
- Хочеш сказати, цей ліс може бути тільки одним з них?
- Ні, я взагалі не думаю, що цей ліс є світом. Думаю, це просто якесь проміжне місце.
Поллі виглядала геть спантеличеною.
- Невже не зрозуміло? - здивувався Діґорі. - Ні, ти послухай. Згадай наш з тобою тунельна горищі, там, вдома. Це ж не кімната в котромусь із будинків. Насправді він взагалі не є частиною жодного з них. Але якщо ти знаходишся в тунелі, то можеш піти вздовж нього і пробратися до будь-якого з тих сусідніх будинків. Може, і цей ліс є чимось схожим: місцем, яке не належить жодному зі світів, але якщо вже ти сюди дістався, то звідси можеш потрапити до кожного з решти!
- Що ж, навіть, якщо справді можеш... - почала було Поллі, але Діґорі провадив так, ніби навіть не чув її.
- І звісно, це все пояснює! - проголосив він. - Ось чому тут так тихо і сонно. Тут ніколи нічого не відбувається. Достоту як удома. У будинках люди говорять, їдять, щось роблять. А в проміжних місцях не відбувається геть нічого: за стінками і понад стелями, попід долівками, і у нашому тунелі також! Та коли виходиш із нашого тунелю, можеш опинитися в будь-якому домі. Думаю, що з цього місця ми залюбки можемо потрапити до самісінького Будь-Куди! Нам зовсім не обов’язково стрибати в ту саму калюжу, якою ми сюди дісталися. Принаймні не обов’язково прямо зараз.
- Ліс Поміж Світами... - мрійливо сказала Поллі. - Непогано звучить.
- Ходімо, - нетерпляче гукнув Діґорі. - Яку калюжу спробуємо?
- Чекай, - зупинила його дівчинка. - Я і не подумаю лізти в жодну з калюж, доки ми не переконаємося, що зможемо повернутися додому цією. Ми ж і досі не знаємо, чи це насправді працює.
- Авжеж, - сказав Діґорі, - і нехай нас упіймає дядько Ендрю та відбере наші персні, перш ніж ми встигнемо потрапити хоч у якусь пригоду. Красно дякую.
- Чи не могли б ми хоч трохи спуститися в нашу калюжу? - наполягала Поллі. - Просто щоби пересвідчитися, що все працює. Якщо побачимо, що все добре, швиденько поміняємо перстеники й повернемося сюди раніше, ніж опинимося в кабінеті містера Кеттерлі.
- Але чи вдасться нам пройти лише частину шляху?
- Ну, принаймні на підйом знадобився певний час. Думаю, що зі зворотнім шляхом буде так само.
Діґорі ще довго впирався, перш ніж погодитися, але врешті-решт мав таки пристати на цю думку, бо Поллі навідсіч відмовилася досліджувати нові світи, доки не переконається, що зуміє повернутися до свого власного. Вона була не менш сміливою за Діґорі, коли йшлося про якісь небезпеки (ну, хіба що окрім ос), але її не так вже і захоплювали пошуки різних
