- Хіба ти не розумієш? - здивувалася Дже- діс (й далі говорячи тільки до Діґорі). - Я була Королевою. Це були мої люди. Для чого ще вони були потрібні, окрім як виконувати мою волю?
- Хай там як, а їм не позаздриш, - насупився той.
- Я зовсім забула, що ти просто звичайний хлопчик. Де тобі зрозуміти логіку Влади. Мусиш запам’ятати, дитино, те, що недобре для тебе та для інших простих людей, не є недобрим для такої видатної Королеви, як я. На наших плечах - тягар цілого світу. Нам необхідна свобода від будь-яких правил. Наша доля велична й самотня.
Діґорі раптом пригадалося, що дядько Ен- дрю говорив достоту такі ж слова. Проте з вуст Королеви Джедіс вони лунали з більшим піднесенням; можливо, просто тому, що дядько не мав семи футів зросту і не був таким сліпучо гарним.
- Що ж ви зробили потім? - запитав Діґорі.
- Ще до всього я закляла могутніми за- кляттями залу, де сиділи скульптури моїх пращурів. Силою заклять я мала спати поміж них, сама немов скульптура, не потребуючи ані їжі, ані тепла, нехай минуть тисячі років, спати так доти, доки хтось не прийде, не вдарить у дзвін і не збудить мене.
- Це Скорботне Слово зробило сонце таким? - поцікавився Діґорі.
- Яким таким? - перепитала Джедіс.
- Таке велике, червоне і холодне...
- Воно було таким завжди, - сказала Королева. - Принаймні, вже сотні тисяч років. Що, у вашому світі сонце інакше?
- Так, воно менше й жовтіше. І дає значно більще тепла.
Джедіс протягнула довге “А-а-а-а!”, і Діґорі помітив на її обличчі ту пожадливість, яку нещодавно бачив на обличчідядька Ендрю.
- Отож, - мовила Королева, - ваш світ молодший.
Вона на мить зупинилася ще раз глянути на покинуте місто - якщо їй і було прикро за все скоєне зло, то це не відбилося на її обличчі, - а тоді сказала:
- Що ж, давайте вирушати. Тут доволі холодно наприкінці часів.
- Вирушати куди? - запитали обидвоє дітей.
- Куди? - здивовано повторила Королева. - До вашого світу, ясна річ.
Поллі та Діґорі нажахано перезирнулися. Поллі не вподобала Королеву з самого початку, і навіть Діґорі, після того, як почув її історію, відчув, що з нього цієї королеви вже досить. Без сумніву, Королева Джедіс була не тією людиною, яку хочеться запросити на гостину до власного дому Та навіть якби хотілося, діти не знали, як це здійснити. Єдине, чого вони дійсно прагли, то це самим забратися звідси геть, але Поллі не могла дотягтися до свого персня, а Діґорі, звісно, без неї і з місця б не зрушив.
