він добігти до друзів та заволати: “Поллі, мерщій сідлай! Криланю, підіймайся!”, Відьма перелізла (чи то радше перестрибнула) стіну, і знов мало не наступала йому на п’яти.
- Стій, де стоїш, - закричав Діґорі, розвертаючись до неї, - або ми зникнемо! Ані дюймом ближче!
- Дурне хлопчисько, - скривилася Відьма. - Чого ти весь час бігаєш від мене?
- Дякую, але я не хочу цього чути, - відмовився Діґорі.
Та йому довелося.
- Я знаю про твоє завдання, - повела далі Відьма. - Це ж я підкралася до вас минулої ночі там, у лісах, і підслухала всі ваші теревені. Ти зірвав плід у цьому саду. Зараз він лежить у твоїй кишені. І ти збираєшся притягти його Левові, навіть не покуштувавши: щоби він з’їв його, скористався ним. Ото вже йолоп! Ти хоч знаєш, що то за яблуко? Я скажу тобі. Це яблуко молодості, яблуко життя. Я це знаю, бо скуштувала його; я відчула, як щось у мені змінилося, і тепер упевнена, що ніколи не постарію та не помру. З’їж його, хлопчику, з’їж, і ми з тобою вічно будемо королями цього світу... або твого власного світу, якщо надумаємо повернутися.
- Та ні вже, дякую красненько, - кинув Діґорі. - Не думаю, що мені сподобається все жити і жити тоді, коли всі, кого я любив, давно помруть. Краще вже я проживу, скільки відведено, та відправлюся на небеса.
- А як же ота твоя матуся, яку ти нібито любиш так сильно?
- А при чому тут вона? - наїжачився хлопець.
- Невже ти не розумієш, бовдуре, що один-єдиний шматочок цього яблука зцілить її? Воно лежить у тебе в кишені. Ми тут самі, а Лев бозна-як далеко. Скористайся магією та повертайся до свого світу. Вже за мить ти будеш біля ліжка своєї матері та простягатимеш їй рятівний плід. За п’ять хвилин ти побачищ як на її лице набігає давно забутий рум’янець. Вона скаже тобі, що їй нічого вже не болить, а невдовзі - що до неї повертаються сили. Скоро твоя мати засне; тільки подумай - солодкі години здорового сну, без болю, без ліків! Назавтра не вщухатимуть розмови про її чудесне зцілення. Невдовзі вона майже одужає, а тоді - одужає цілком. У тебе знову буде щаслива родина. Ти знову станеш як усі інші хлоп’ята.
- Ох! - прохрипів Діґорі, ніби від сильного болю, та охопив чоло руками. Тільки тепер він зрозумів, який жахливий вибір стоїть перед ним.
- Що такого зробив для тебе той Лев, щоби ти був його рабом? - правила своєї Відьма. - Що він зможе вдіяти, якщо ти знову опинишся у своєму світі? І що би подумала твоя мама, якби знала, що ти міг позбавити її цього болю, міг повернути її до нормального життя, і серце твого батька не було б розбите, - але ти не зробив цього? Замість цього ти служив на побігеньках дикому звірові в якомусь химерному світі, який навіть не мав би тебе обходили.
- Я... я не думаю, що він дикий звір, - просипів пересохлим горлом Діґорі. - Він... я навіть не знаю...
- Тоді він ще гірший за звіра, - сказала Відьма. - Подивися, як він учинив із тобою, яким черствим зробив тебе. Таке стається з кожним, хто слухає того Лева. Жорстокий, безжальний хлопчак! Ти радше дозволиш матері померти, аніж...
