почали пропонувати в’язневі різні наїдки, все, що могли знайти.
Віслюк назбирав величезну купу чортополоху і почав кидати його дядькові Ендрю, але той чомусь не зацікавився. Вивірки бомбардували старого цілим градом горіхів, але він лише накрив голову руками, силкуючись заховатися. Кілька пташок пурхали туди-сюди, старанно цілячи в дядечка черваками. Ведмідь виявився особливо щедрим. Ще зранку відшукав гніздо диких бджіл, але замість поласувати самому (чого йому дуже кортіло), цей добросердий достойник притяг делікатес дядькові Ендрю. Та насправді це була найгірша з усіх помилок. Ведмедик перекинув солодкий і липкий кусень через огорожу і, як на біду, загилив дядькові прямісінько в пику (а бджоли ж померли не всі). Бідний звір, який сам не надто б засмутився, якби в нього жбурнули повними меду стільниками, не міг зрозуміти, чого це дядько позадкував, послизнувся та бехнувся на сідниці. І вже геть кепсько було те, що всівся він точнісінько на купу чортополоху.
- Ну, що б там не було, - сказав Кабанчик, - чимало меду все ж потрапило цій істоті до рота, і це має піти бідоласі на користь.
Усі вони щиро захопилися своїм чудернацьким підопічним і сподівалися, що Аслан дозволить їм залишити створіння собі. Найрозумніші з-поміж звірів тепер були твердо переконані, що деякі звуки, що їх видає невідома тварина, сповнені сенсу. Звірятко нарекли Бренді, бо цей набір звуків лунав з його вуст найчастіше.
Зрештою, їм довелося покинути дядечка в клітці на ніч. Аслан того дня був дуже зайнятий, напучуючи нових Короля та Королеву та дбаючи про безліч інших справ, тож не мав часу, аби приділити увагу “бідолашному Бренді”. Звісно, горіхи, груші, яблука та банани, накидані добросердими звірами, виявилися непоганою вечерею, але в цілому було б за- сміливо стверджувати, що дядько мав приємну ніч.
- Витягніть звідти це створіння, - звелів Аслан.
Один зі Слонів підняв дядечка Ендрю своїм хоботом та поклав Левові до ніг. Старий
злякався так, що й ворухнутися не міг.
- Будь ласка, Аслане, - попросила Поллі, - ти міг би сказати щось, щоби... щоби він більше не боявся? А ще що-небудь, аби він більше ніколи сюди не повернувся.
- Думаєш, він захоче? - запитав Аслан.
- Ну, Аслане, - відповіла Поллі, - адже він може надіслати когось інщого. Його так вразило ліхтарне дерево, яке виросло з уламка ліхтаря, і він подумав...
- Дурницю він подумав несусвітну, - спокійно урвав її Аслан. - Цей світ нині вибухає так пристрасно розвоєм тільки тому, що моя пісня, котра покликала його до життя, усе ще бринить у повітрі та двигтить у земних надрах. Так буде недовго. Та я не можу повісти про це старому негідникові, так само, як не можу заспокоїти його: він сам зробив так, щоби не чути мого голосу. Якщо я заговорю до нього, він почує тільки рев і гарчання. Ох, Адамові Сини, як вигадливо бороните ви себе проти всякого добра! Та я піднесу йому єдиний дар, який він іще в змозі прийняти.
Лев сумно похилив голову та видихнув у перехняблене жахом лице.
- Спи, - сказав Лев. - Спи, і звільнися на кілька годин від мук, які ти сам собі вигадав.
Дядько Ендрю тої ж миті повернувся на бік із заплющеними очима, і його дихання
