Він сказав не все, що думав, але Поллі негайно договорила за нього (Діґорі завжди більше за Поллі боявся виглядати дурником).
- Тому нам здається, Аслане, - сказала дівчинка, - що це якесь непорозуміння. Не так вже вона й гидує запахом цих яблук.
- Чому ти так думаєш, Донько Єви? - запитав Аслан. -
- Ну, вона ж з’їла одне.
- Дитя, - пояснив Лев, - саме тому всі решта тепер жахають її. Ось що стається з тими, хто зриває плоди не тоді й не так. Яблуко смакує добре, та відтоді викликатиме лише відразу.
- Зрозуміло, - замислилася Поллі. - Мабуть, через те, що вона зірвала його не як годиться, яблуко не впливатиме на неї? Тобто, вона не здобуде вічну молодість і все таке?
- На жаль! - Лев струсонув гривою. - Воно впливатиме. Речі завжди діють згідно зі своєю природою. Вона виборола своє найпотаємні- ше бажання: мати невичерпні сили та жити вічно, наче богиня. Але нескінченні дні зі злом у серці - це просто нескінченне нещастя, і вона швидко це усвідомить. Усі отримують те, чого прагнуть, та не всі потім з того втішаються.
- Я... я і сам ледве не з’їв одне, - зізнався Діґорі. - Я би теж...
- Ти б теж, синку, - притакнув Аслан. - Адже яблуко діє завжди, але тому, хто зірвав його для себе, не приносить щастя. Якби хтось із нарнійців заліз до саду незваним та вкрав яблуко, аби виростити дерево, яке захищатиме цю землю, дерево б виросло. І захищало б. Але захищало б, перетворивши Нарнію на ще одну могутню та жорстоку імперію на кшталт Чарну, і не бути б їй лагідним краєм, який мрію побачити я. Та Відьма спокушала тебе ще чимось, чи не так?
- Так, Аслане. Вона під’юджувала забрати яблуко додому, для мами.
- Тож зрозумій: це й справді зцілило б її, та ані ти, ані вона не раділи б з того. Одного дня ви б озирнулися в минуле та подумали б, що їй ліпше було померти від тієї хвороби.
Діґорі не зміг нічого відповісти, бо його душили сльози, адже всі надії порятувати маму загинули, але водночас він вірив: Лев знає, що могло б статися, і це було б щось куди жаскі- ше, аніж віддати дорогу людину смерті. Та Аслан знову заговорив, тепер майже пошепки:
- Ось що сталося б, якби ти вкрав яблуко. Та тепер цього не буде. Те, що я зараз подарую тобі, принесе лише радість. У вашому світі воно не дасть вічного життя, але наділить здоров’ям. Іди. Зірви для неї яблуко з Дерева.
Якийсь час Діґорі не міг достоту второпати, що йому сказано. Ніби увесь світ водночас вивернули сподом й поставили шкереберть. Тоді, наче уві сні, він пішов до Дерева, а Король із Королевою вигукували щось підбадьорливе, і всі решта вигукували теж. Діґорі зірвав яблуко та поклав до кишені. Тоді повернувся до Лева.
- Будь ласка, - ледве мовив хлопець, - чи могли б ми негайно відбути додому?
Він забув сказати “Дякую”, але саме це мав на увазі, і Аслан зрозумів його.
