- Знаю, - погодився Пітер. - У цьому-то й складність. Однак облишмо це на мить. Я хочу перебрати пункти один за одним. Перший: ця зала точнісінько така ж за формою і розміром, як зала Кер-Паравелу. Просто уявіть собі дах над нею, кольорову мозаїку замість трави, гобелени по стінах - ось і маєте нашу королівську бенкетну залу.
Усі мовчали.
- Другий пункт, - продовжив Пітер. - Замковий колодязь розташований саме там, де був наш, трохи на південь від Великої
Зали; і він точнісінько збігається за розміром і формою.
І знову жодної відповіді.
- Третє: Сьюзан щойно знайшла одну з наших старих шахових фігур - або щось, на неї схоже, як дві краплі води.
Далі мовчок.
- Четверте. Невже ви не пам’ятаєте, як напередодні приїзду посланців від короля Ка- лормена за північними воротами Кер-Пара- велу садили фруктовий сад? Найвеличніша з дріад, сама Помона, прийшла, щоб накласти на нього добрі заклинання. А що за приємні хлопці були ті маленькі кроти, котрі рили землю! Невже ви забули, як той кумедний стариган Білі Рукавички, кротячий ватажок, сперся на свого заступа, примовляючи: “Повірте мені, Ваша Високосте, одного дня ви будете щиро тішитися цими плодовими деревами.” їй-богу, він таки мав рацію.
- Так! Так! - вигукнула Люсі й заплескала в долоні.
- Але ж послухай, Пітере, - заперечив Ед- мунд. - Все це несенітниця. Для початку - ми не садили фруктовий сад, який би буяв посеред воріт. Ми ж не могли бути такими дурниками.
- Ні, звісно, ні, - сказав Пітер. - Просто сад відтоді так розбуявся.
- А крім того, - продовжив Едмунд. - Кер- Паравел не був розташований на острові.
- Авжеж, я й сам дивуюся. Та він містився на, як же пак його там - на півострові. А це майже острів. Невже він не міг стати островом відколи ми тут були (з наших часів)? Хтось вирив канал.
- Стривай! - мовив Едмунд. - Ти весь час товчеш “відколи ми тут були”. Але ж із Нар- нії ми повернулися лише рік тому. Ти хочеш дати нам зрозуміти, що за цей рік розсипались замки, повиростали дрімучі ліси, маленькі деревця, нами ж посаджені, перетворилися на великий старий сад, і трапились ще невідь- які чудасії. Це неможливо.
- Ось що я скажу, - втрутилася Люсі. - Якщо це Кер-Паравел, то з цього боку підвищення повинні бути двері. Власне, цієї миті ми мали б сидіти спинами до них. Пам’ятаєте - двері, крізь які можна було проникнути додолу, до кімнати скарбів.
- Гадаю, тут немає дверей, - сказав Пітер, підводячись.
- Стіну позаду них обвивав плющ.
- Невдовзі ми довідаємось, - сказав Едмунд, піднімаючи одну із палиць, приготованих для вогнища, і вдаряючи нею по
