- Спершу ми підемо до трьох Опецькуватих Ведмедів, - сказав Трампкін.
Вони підійшли до старого порожнистого, порослого мохом дуба, що ріс на галявині, і Трюфель тричі постукав лапою в стовбур, але відповіді не було. Тож він знову постукав, і зсередини озвався хрипкий голос:
- Ідіть геть. Ще не час вставати.
Коли ж він постукав утретє, зсередини долинув шум, схожий на маленький землетрус, після чого у дубі відчинились двері й звідтіля, поблискуючи очицями, вийшло троє бурих ведмедів, справді дуже опецькуватих. І ось, щойно їм усе пояснили (а це забрало досить багато часу, тому що ведмеді були дуже
сонними), вони сказали - точнісінько так, як стверджував Трюфель - що син Адама повинен бути королем Нарнії, а тоді обдарували Каспіяна вологими та шмаркатими поцілунками, і запропонували йому меду. Каспіян не надто хотів меду - без хліба, та ще й так рано- вранці, але вирішив, що мусить прийняти його з увічливості. Після цього він ще досить довго залишався дуже липким.
Вони пішли далі й опинилися серед високих букових дерев, де Трюфель загукав:
- Скоромовко! Скоромовко! Скоромовко! Майже відразу, стрибаючи додолу з гілки на гілку, аж доки не завмерла просто над їхніми головами, з’явилась найпрекрасніша руда білка, яку Каспіянові доводилось бачити. Набагато більша від звичайних безсловесних білок, що їх він часом помічав у садах замку,
ця була розміром із тер’єра, і щойно з самого лише виразу її морди ставало зрозуміло: вона вміє розмовляти. Насправді складність полягала в тому, щоб примусити її замовкнути, адже, як і всі білки, ця теж була балакухою. Вона одразу ж привітала Каспіяна й поцікавилась, чи не бажає він горішка. Ка- спіян подякував і відповів: “Із задоволенням!”. Але коли Скоромовка пострибала геть, щоб принести його, Трюфель прошепотів Каспія- нові на вухо:
- Не дивись. Дивись у інший бік. Між білками вважається поганим тоном спостерігати, коли хтось прямує до свого складу - наче хочеш довідатись, де він.
Коли Каспіян з’їв горішок, принесений Скоромовкою, вона запитала, чи не потрібно часом поширити серед решти їхніх друзів якесь повідомлення.
- Адже я можу дістатися майже всюди, навіть не торкаючись землі, - сказала вона.
Трюфель і гноми вирішили, що це дуже добра ідея і попросили Скоромовку передати повідомлення чималій кількості істот
з чудернацькими іменами, запрошуючи їх прийти на бенкет і нараду до Танцювального Лужка через три дні опівночі.
- І на всякий випадок перекажи це Опецькам теж, - додав Трампкін. - Ми забули їх повідомити.
Наступними вони відвідали Сімох Братів із Шурхітливого Лісу. Трампкін повів їх назад до сідла, а тоді вниз, на схід, до північних схилів гір, аж доки дісталися похмурого місця поміж камінням та ялицями. Вони ступали дуже тихо і незабаром Каспіян зміг відчути, як трясеться земля під ногами, наче хтось кує там, унизу. Трампкін підійшов до плаского каменя, завбільшки з накривку діжки для дощової води, і тупнув по ньому ногою. Після тривалої паузи хтось або щось з-під землі відсунуло вбік камінь, відкривши темну, круглу діру, звідти війнуло гарячим повітрям і парою, а посередині діри вистромилася
