голова гнома, дуже схожого на Трампкіна. їм довелося досить довго розмовляти, бо гном поставився до всього з набагато більшою підозрою, ніж білка та Опецькуваті Ведмеді, однак врешті-решт усе товариство таки запросили спуститись додолу. Каспіян спустився під землю темними сходами і, опинившись внизу, побачив світло - то в горнилі палав вогонь. Це була кузня. Попри одну стіну протікав підземний струмок. Двоє гномів роздмухували ковальські міхи, інший тримав щипцями на ковадлі шматок червоного, розпеченого заліза, четвертий бив по залізу молотом, а ще двоє, витираючи свої маленькі мозолисті ручки об засмальцьований одяг, прямували назустріч прибулим. Певний час пішов на те, аби переконати їх, що Каспіян - друг, а не ворог, проте коли нарешті вдалося це зробити, вони всі вигукнули: “Нехай довго живе наш король!”, і якими ж шляхетними були їхні дари: кольчуги, шоломи та мечі для Каспіяна, Трампкіна та Нікабрика. Борсук міг отримати те ж саме, якби захотів, але відмовився, сказавши, що він тварина, і якщо його зуби й пазурі не збережуть у цілості шкуру, то вона того й не варта. Каспіян ніколи ще не бачив настільки майстерно зробленої зброї та обладунків - його власний меч у порівнянні з подарованим виглядав нікчемним, наче іграшка, і незґрабним, як палиця. Семеро братів (вони належали до рудих гномів) пообіцяли прийти на бенкет до Танцювального Лужка.
Трохи згодом, йдучи сухим, кам’янистим байраком, дісталися до печери п’яти чорних гномів. Усі підозріло поглянули на Каспіяна, однак зрештою найстарший з гномів сказав:
- Якщо він проти Міраза, ми приймемо його як короля.
А інший старий запитав:
- Хочете, ми підемо з вами вгору, до бескидів? Там живуть один або два велетні-людо- жери і відьма - ми можемо вас познайомити.
- Звісно, ні, - відповів Каспіян.
- Справді, я теж думаю, що не треба, - мовив Трюфель. - Ми не хочемо, щоб із нами були такі типи.
Нікабрик не погодився з цим, однак Трампкін і борсук переважили його в суперечці. Усвідомивши, що в Нарнії досі живуть нащадки не лише хороших істот, але й жахливих, Каспіян відчув шок.
- Аслан не був би на нашому боці, якби ми залучили цю потолоч, - сказав Трюфель, коли вони відійшли від печери чорних гномів.
- Ет, Аслан! - весело, і водночас зневажливо мовив Трампкін. - Набагато більше важить те, що я не був би на вашому боці.
- А ти віриш в Аслана? - запитав Каспіян у Нікабрика.
- Я віритиму в усіх, - відповів той, - кому вдасться вщент розгромити або вигнати з Нарнії цих клятих тельмаринських варварів. Віритиму у будь-кого або будь-що: в Аслана чи Білу Відьму, ясно?
- Тихо, тихо, - сказав Трюфель. - Ти не знаєш, про що говориш. Вона була набагато страшнішим ворогом, ніж Міраз і вся його раса.
- Для гномів не була, - буркнув Нікабрик.
Наступний їхній візит був приємнішим, ніж попередній. Коли вони спустились нижче, гори розступились, відкривши величезну вузьку долину чи порослу лісом ущелину зі швидкою рікою на дні. Відкриті галявини на березі річки поросли густою наперстянкою та дикою ру- жею, повітря бриніло від бджіл. Трюфель знову загукав:
