Твердогризів (теж борсуків, як і Трюфель), Зайця Камілло
та їжака Голковика. Нарешті товариство розташувалося відпочивати біля джерела на краю широкої та рівної галявини, порослої травою та оточеної високими в’язами, котрі відкидали тепер видовжені тіні, адже сонце сідало, закривались маргаритки, а гайворони летіли ночувати до своїх гнізд. Повечеряли тим, що взяли з собою, і Трампкін запалив свою люльку (Нікабрик не курив).
- Якби ж ми спромоглися пробудити духів цих дерев і джерела, - сказав борсук, - то могли б вважати, що непогано попрацювали сьогодні.
- А це неможливо? - запитав Каспіян.
- Ні, - відповів Трюфель. - У нас немає над ними влади. Коли люди прийшли сюди, вирубали дерева та осквернили потоки, дріади та наяди поринули у глибокий сон. Хтозна, чи вони ще коли-небудь прокинуться? Для нас це неабияка втрата. Тельмаринці до нестями бояться лісів, тож варто деревам розлютитися і заворушитись,, як наші вороги збожеволіють від страху і виметуться із Нарнії так швидко, як тільки дозволять їм їхні ноги.
- Ну й уява в цих тварин! - вигукнув Трампкін, який не вірив у всі ці історії. - Навіщо ж зупинятися на деревах і воді? Хіба ж не було би ще краще, якби каміння почало жбурляти самим собою в старого Міраза?
Борсук у відповідь лише забурчав, а потім
запала така тиша, що Каспіян майже поринув у сон, коли це раптом йому здалось, ніби з глибин лісу позаду нього ледь чутно лунають звуки музики. Він вирішив, що це всього лише сон і перевернувся на інший бік; проте варто було йому торкнутись вухом землі, як він відчув чи почув (важко сказати точно) віддалене гупання й барабанний бій. Каспіян звів голову. Звуки ударів відразу ж стишилися, натомість повернулася музика, набагато чіткіша цього разу. Це скидалось на звучання флейт. Хлопець побачив, що Трюфель сидить, вдивляючись у ліс. Яскраво світив місяць; Каспіян спав довше, ніж йому здалось спочатку. Дедалі ближче чулася музика, дика, й водночас мрійлива мелодія, і шум безлічі легких ніжок усе зростав, аж доки у світлі місяця з лісу, танцюючи, не повиходили постаті - постаті, про які Каспіян думав усе своє життя. Вони були не набагато вищими від гномів, при цьому значно тендітнішими та граційнішими за них. На кучерявих голівках стирчали ріжки, верхні частини їхніх оголених тіл мерехтіли у блідому світлі, а ноги та ступні були цапиними.
- Фавни! - закричав Каспіян, підстрибуючи, а ті вмить оточили його. Фавнам не треба було довго пояснювати ситуацію, і вони відразу ж прийняли Каспіяна. Навіть не встигнувши нічого усвідомити, він виявив, що танцює. Трампкін, рухаючись важко та рвучко,
танцював також, і навіть Трюфель підстрибував та незґрабно вихилявся, докладаючи усіх зусиль. І тільки Нікабрик стояв на місці, мовчки спостерігаючи. Фавни кружляли навколо Каспіяна, граючи на своїх очеретяних сопілках. їхні химерні обличчя, печальні та веселі водночас, вдивлялися в його лице; десятки фавнів - Ментіюс та Обентинус, Думнус, Во- лунс, Волтинус, Ґірбіюс, Нім’єнус, Наузус та Осцунс. Скоромовка покликала усіх.
Прокинувшись наступного ранку, Каспіян ніяк не міг повірити, що все це сталося наяву; однак трава була вкрита слідами маленьких роздвоєних ратичок.
? Розділ сьомий ?
СТАРА НАРНІЯ В НЕБЕЗПЕЦІ
Місцина, де вони зустріли фавнів, була, звісно, саметимТанцювальнимЛужком, тожнаньо- му Каспіян і його друзі й
