залишились аж до ночі Великої Ради. Спати під зорями, пити винятково джерельну воду й живитися переважно горіхами і дикими фруктами - що за дивний досвід для Каспіяна після шовкових простирадел на ліжку в замковій залі з гобеленами, зі стравами на золотому та срібному посуді у передній кімнаті, зі слугами, готовими прийти на його поклик. Однак хлопець жодного разу не відчував більшої насолоди. Сон ніколи ще настільки не освіжав, а їжа не смакувала так добре. Він змужнів, а на обличчі у нього з’явився королівський вираз.
Коли настала велика ніч, і все розмаїття чудернацьких підданих нового короля по одному, двоє, троє або по шестеро й семеро, прокралися на лужок - місяць був майже вповні - Каспіянове серце мало не вискочило, коли він побачив їхню кількість і почув привітання. Тут були всі, з ким хлопець уже зустрічався:
Опецькуваті Ведмеді, руді та чорні гноми, кроти і борсуки, зайці та їжаки, і безліч інших істот, яких він досі не бачив: п’ятеро рудих, наче лисиці, сатирів, усе військо мишей-бала- кунів, озброєних до зубів - цих вів пронизливий звук сурми; було також кілька сов і Старий Ворон із Воронячої Скелі. Останнім (Каспіяно- ві навіть забило подих), разом із кентаврами, прийшов маленький, але справжнісінький, велетень Свердловітер із Мертв’яцького Пагорба. Він ніс на спині кошик, повний гномів, котрих нудило і котрі вже жалкували, що пристали на його пропозицію підвезти, а не пішли собі пішки.
Опецькуваті Ведмеді неабиякстривожил ись через те, що спочатку відбудеться Рада, а не свято; товстунам хотілося відкласти її на потім: можливо, на завтра. Ріпічіп та його миші сказали, що і наради, і свята можуть почекати, і запропонували цієї ж ночі напасти на Міраза у його власному замку. Скоромовка та решта білок повідомили, що можуть водночас і їсти, і говорити, тож чому б не об’єднати раду і свято? Кроти запропонували насамперед вирити шанці навколо лужка. Фавни вирішили, що краще почати з урочистого танцю. Старий Ворон, погодившись із Ведмедями, що вся Рада перед вечерею забере надто багато часу, благав дозволити йому проказати коротку промову до всього товариства. Та Каспіян, кентаври і гноми відхилили всі ці по
ради, наполігши натому, щоб справжня військова рада відбулась негайно.
Коли всіх істот нарешті вмовили замовкнути й сісти великим колом, і коли (зі значними труднощами) таки вдалося зупинити Скоромовку, котра бігала туди й сюди, вигукуючи: “Тихо! Всі будьте тихо! Король промовлятиме!”, Каспіян, трохи хвилюючись, звівся на ноги.
- Нарнійці! - почав він, але так і не продовжив, тому що в цей момент заєць Камілло сказав:
- Тихше! Людина поблизу!
Всі вони були дикими істотами, звичними до того, що на них полюють - вмить кожен завмер, наче статуя. Тварини повернули носи у напрямку, вказаному Камілло.
- Пахне людиною, і все ж не зовсім, - прошепотів Трюфель.
- Вона наближається, - сказав Камілло.
- Двоє борсуків і ви, троє гномів, з луками напоготові, йдіть непомітно їй назустріч, - розпорядився Каспіян.
- Ми це влаштуємо, - похмуро сказав чорний гном, прикладаючи стрілу до тятиви.
- Не стріляйте, якщо людина сама, - сказав Каспіян. - Зловіть її.
