вже пояснював раніше, наскільки змінювала їх Нарнія. Навіть Люсі була тепер лише на третину маленькою дівчинкою, котра вперше вирушала до пансіону, а на дві третини - королевою Нарнії.
- Нарешті! - промовила Сьюзан.
- Уррра! - закричав Пітер.
Ущелина річки зробила вигин - і мандрівникам відкрилось дивовижне видовище. Просто перед ними, аж до небокраю, простягалась відкрита рівнина, відділена широкою сріблястою стрічкою Великої Ріки. Діти впізнали місце, що було колись Берунським Бродом - особливо широке й мілке. Тепер над ним височів довгий міст з багатьма арками. З протилежного боку моста починалось невелике містечко.
- Господи, - промовив Едмунд, - Берунсь- ка Битва відбувалась точнісінько там, де тепер лежить місто!
Це невимовно підбадьорило хлопців. Хіба можна не почуватися сильнішим, коли дивишся на місце, де сотні років тому ти здобув
славетну перемогу - вже не кажучи про королівство. Пітер з Едмундом настільки захопились розмовами про битву, що зовсім забули і про біль у ногах, і про важкі кольчуги на плечах. Навіть гном зацікавився їхніми розповідями.
Мандрівники пришвидшили крок. Іти стало легше. Хоча ліворуч від них ще нависали стрімкі бескиди, поверхня по ліву руку вирівнялась. Незабаром ущелина перетворилася на долину. Тут більше не було водоспадів. Дуже швидко діти та гном знову увійшли до густого лісу.
Раптово щось продзижчало, а потім почувся звук, схожий на стукіт дятла. Цей звук видався дітям знайомим і не надто приємним ще з часів сивої давнини.
- Лягайте! - загорланив Трампкін, тягнучи Люсі, котра опинилася біля нього, додолу, в зарості.
Пітер, намагаючись знайти поглядом білку у верховітті, побачив, що це було: у стовбур дерева, просто над його головою, увіп’ялася довга міцна стріла. Не встиг хлопець штовхнути Сьюзан на землю і впасти сам, як над його плечем просвистіла ще одна, влучивши у землю поруч.
- Швидко! Мерщій! Назад! Повзіть! - задихаючись, наказав Трампкін.
Діти розвернулись і поповзли вгору пагорбом, попід кущами папороті, крізь хмари мух,
що нестерпно гуділи. Навколо дзижчали стріли. Одна із них, лунко бряцнувши, вдарилась об шолом Сьюзан і відскочила. Стікаючи потом, утікачі поповзли швидше. Тоді побігли, роблячи мало не подвійні кроки. Хлопці тримали в руках мечі, побоюючись на них напоротись.
Наскільки нестерпно було знову повертатись нагору, до пройдених уже стежок. Відчувши, що сил бігти далі, навіть заради спасіння власних життів, немає, задихані діти та гном упали у вологий мох обіч водоспаду, біля великого валуна. Як же вони здивувалися, побачивши, що видряпались настільки далеко.
Вони уважно прислухались: гонитва припинилась.
