- Усе гаразд, - Трампкін глибоко вдихнув. - Ліс вони не прочісують. Сподіваюсь, то були всього лише вартові. Але це означає, що Мі- раз має тут сторожову заставу. Пляшки та пелюшки! Небезпека була так близько!
- Мене слід було б добряче стукнути по голові за те, що я повів вас цією дорогою, - сказав Пітер.
- Навпаки, Ваша Величносте, - заперечив гном. - По-перше, через Скляну Затоку запропонував попливти ваш королівський брат, король Едмунд.
- На жаль, Л. М. Д. правий, - визнав Едмунд, котрий цілковито забув про це, відколи справи погіршились.
- А по-друге, - продовжував Трампкін, - якби ми пішли моїм шляхом, ми теж, правдоподібно, наткнулись би на нову сторожову заставу. Чи, принаймні, зазнали б таких самих труднощів, оминаючи її. Гадаю, Скляний маршрут виявився найкращим.
- Лихо не без добра, - мовила Сьюзан.
- І яке лихо! - додав Едмунд.
- Сподіваюсь, тепер ми все-таки піднімемось догори урвищем, - сказала Люсі.
- Лу, ти героїня, - мовив Пітер. - Для тебе настав слушний момент виголосити: “Я ж вам казала!”. Ходімо далі.
- Тільки-но ми добряче зануримось у ліс, - сказав Трампкін, - кажіть собі що-завгодно, але я збираюсь розкласти багаття і приготувати вечерю. Однак ми мусимо відійти звідси якнайдалі.
Немає потреби описувати, як наші мандрівники знову заходились плуганити догори. Це було нелегко, проте, що найдивніше, вони почувалися набагато бадьоріше. Чудесне слово “вечеря” відкрило в кожному з них друге дихання.
Ще при світлі дня опинившись біля смерекового лісу, котрий завдав стільки прикрощів, товариство розклалося у лощині трохи нижче від нього. Як утомливо було збирати хмиз для вогнища! Проте наскільки грандіозно запалахкотіло полум’я, коли всі почали витягати вогкі та брудні пакуночки з ведмежатиною, що видались би страшенно непривабливими кожному, хто провів день удома. У гнома з’явилася розкішна кулінарна ідея. Кожне яблуко (адже у них ще залишалося кілька штук) загорталось у шматок ведмежатини - як яблуко, запечене в тісті, тільки набагато грубше - і настромлювалось на загострений патичок, а тоді запікалось. М’ясо просякало яблучним соком, як печена поросятина - яблучним соусом. Той ведмідь, який харчувався здебільшого іншими тваринами, не надто смачний, але той, який їв переважно мед і фрукти, смакує просто чудово - вбитий ведмідь виявився саме таким. Трапеза вдалася на славу. Після неї не треба було мити посуд - просто відкинутись на спину, спостерігаючи за димом із Трампкіно- вої люльки, випростати ноги й гомоніти. У цей
момент кожен із мандрівників сповнився надією на те, що завтра вони знайдуть короля Ка- спіяна, а тоді, протягом кількох днів, переможуть Міраза. Можливо, думати так було не надто розсудливо з їхнього боку, але що з того.
Дуже швидко їх, одного за одним, зморив сон.
Від найміцнішого сну, який тільки можна собі уявити, Люсі оговталась із відчуттям, що її гукає на ім’я найдорожчий у світі голос. Спершу він видався дівчинці голосом її батька - ба ні, не зовсім. То, може, подумала вона, я чую голос Пітера - але й
