його гриви.
- Аслане, Аслане. Любий Аслане, - захлипала Люсі. - Нарешті.
Велетенський звір перевернувся на бік, Люсі впала, напівсівши, напівлігши між його передніми лапами. Він схилився вперед і торкнув язиком її ніс. Дівчинку оповив теплий подих. Вона зазирнула в його велике мудре обличчя.
- Ласкаво прошу, дитино, - сказав він.
-Аслане, -промовила Люсі, -ти став більшим.
- Це тому, що ти стала старшою, крихітко, - відповів він.
- А не ти?
- Ні, не я. Що старшою ти стаєш, то більшим мене бачитимеш.
Вона була настільки щасливою, що не хотіла розмовляти. Але заговорив Аслан.
- Люсі, - проказав він, - ми не повинні довго лежати тут. На тебе чекає робота. Сьогодні було втрачено чимало часу.
- Так, який сором! - погодилась Люсі. - Я добре тебе бачила. Але вони мені не повірили. Вони всі такі...
Звідкілясь із глибини Асланового нутра долинув слабенький натяк на гарчання.
- Вибач, - Люсі розуміла його настрої. - Я не хотіла починати лаяти інших. Але ж то була не моя провина, правда?
Лев поглянув їй просто в очі.
- Ох, Аслане, - сказала Люсі. - Ти хочеш сказати, моя? Як же я могла... Я не могла покинути решту, а сама піти до тебе! Не дивись на мене так... ну добре, мабуть, могла. Так, і я не була б сама, знаю, ти супроводжував би мене. Але яка з цього користь?
Аслан мовчав.
- Маєш на увазі, - слабким голосом мовила Люсі, - що з цього вийшло б щось хороше? Але як? Будь ласка, Аслане! Хіба ж я могла знати?
- Знати, що має трапитись, дитино? - запитав Аслан. - Ні. Про це нікому не кажуть.
- О Боже, - зітхнула Люсі.
- Але кожен може довідатись, що трапиться, - продовжив Аслан. - Якщо зараз ти повернешся до решти, розбудиш їх і скажеш, що знову бачила мене, і що ви мусите відразу ж встати і йти слідом за мною - що трапиться? Є тільки один спосіб
