- Я нічого не бачу, - сказав Пітер, вдивляючись аж до болю в очах. - А ти, Сьюзан?
- Ні, звісно, не бачу, - різко кинула Сьюзан. - Тому що там нічого немає. їй наснився сон. Лягай і спи, Люсі.
- Сподіваюсь, - тремтячим голосом продовжила Люсі, - що ви підете зі мною. Тому що... тому що я мушу вирушити з ним незалежно від того, підете ви чи ні.
- Не мели дурниць, Люсі, - забуркотіла Сьюзан. - Звісно, ти нікуди не підеш сама. Пітере, не відпускай її. Вона страшенно неслухняна.
- Я піду з нею, якщо вона мусить іти, - сказав Едмунд. - Раніше вона мала рацію.
- Знаю, - сказав Пітер. - І, можливо, вона мала рацію сьогодні вранці. Ми, безперечно, невдало спустились донизу ущелиною. І все ж
- о цій годині ночі. І чому Аслан для нас невидимий? Раніше такого не бувало. Це на нього не схоже. Що скаже Л. М. Д.?
- Ох, нічого я не скажу, - відповів гном.
- Якщо ви підете, я, звісно, вирушу з вами. Якщо товариство розколеться, я слідуватиму за Великим Королем. Це мій обов'язок перед ним і перед королем Каспіяном. Але, якщо ви питаєте про мою особисту думку, то знайте: я - простий гном, і я сумнівюсь, що вночі ми матимемо шанс знайти дорогу, якої не могли знайти вдень. І я не розумію, яка користь від магічних левів, котрі вміють розмовляти, та не розмовляють, від левів доброзичливих, що не роблять нам жодного добра, від велетенських левів, котрих ніхто не бачить. Усе це нісенітниці, сон рябої кобили, ось як мені здається.
- Він б’є лапою по землі, щоб ми поквапились, - повідомила Люсі. - Ми мусимо йти. Чи принаймні я мушу.
- Ти не маєш права нас змушувати. Четверо проти одного, а ти наймолодша, - зауважила Сьюзан.
- Ох, припиніть, - гиркнув Едмунд. - Треба йти. Поки ми цього не зробимо, спокою не буде.
Він збирався цілковито підтримувати Люсі, хоча настільки розізлився через втрату нічного сну, що вирішив поводитись якомога сердитіше.
- Що ж, тоді в дорогу, - сказав Пітер, стомлено продягаючи руку в пасок щита і вдягаючи шолом. Будь-якого іншого разу він сказав би Люсі щось хороше, адже вона була його улюбленою сестрою. Хлопець знав, що цієї миті вона, либонь, почувається нещасною, і що все це не її провина, проте ніяк не міг вгамувати легкого роздратування.
Найгірше було зі Сьюзан.
- А що, коли я почну поводитись так, як Люсі? - запитала вона. - Почну погрожувати вам залишитись тут, незалежно від того, підете ви чи ні. Саме так я і вчиню.
- Підкоріться Великому Королю, Ваша Величносте, - сказав Трампкін, - вирушаймо. Якщо вже мені не дозволяють спати, я охочіше йтиму, ніж стоятиму тут і розводитиму теревені.
