Принц Каспіан. Нарнії 4

Однак Лев крутнувся навколо і почав сходити догори схилом з протилежного боку Бистриці.

-  Пітере, Пітере, - закричав Едмунд. - Ти його бачив?

- Так, я щось бачив, - мовив Пітер. - Але в місячному світлі все таке нечітке. Все ж ми йдемо вперед, а Люсі - тричі слава! Тепер я навіть наполовину не почуваюсь таким утомленими, як раніше.

Не вагаючись, Аслан повів їх ліворуч, ще вище на край ущелини. Вся ця подорож видавалась химерною та напівсонною: ревіння потоку, волога сіра трава, мерехтіння бескидів, до яких наближались мандрівники - і величний звір попереду з його безгучними кроками. Тепер його бачили всі, крім Сьюзан та гнома.

Незабаром товариство опинилось біля ще однієї крутої стежки - вгору, до наступного урвища. Воно було вищим від попереднього, і підйом скидався на довгий та втомливий зиґзаґ. На щастя, місяць сяяв над самою ущелиною, і тому жоден із його схилів не ховався в тіні.

Люсі мало не задихнулась, коли хвіст і задні лапи Аслана зникли на вершечку. Але останнім зусиллям видряпалась слідом - її ноги тремтіли, в грудях бракувало повітря. Зате дівчинка стояла на пагорбі, до якого мандрівники прагнули дістатись від самої Скляної Затоки. Плавний схил (встелений вересом і травою, серед яких у місячному сяйві відсвічували білим великі камені) простягався догори, зникаючи в ряхтінні дерев. Вона знала, що це. То був пагорб Кам’яного Столу.

Забряжчавши кольчугами, решта видряпались на узвишшя поряд із нею. Аслан прослизнув попереду і мандрівники рушили за ним.

-  Люсі, - тихенько покликала Сьюзан.

-  Так? - запитала Люсі.

-  Тепер я бачу його. Вибач.

-  Усе гаразд.

-  Але ж я була нестерпною. Я справді вірила, що він з’являвся вчора. Коли застеріг нас, щоб ми не спускались до смерекових лісів. І вірила, що це він був сьогодні вночі, коли ти нас розбудила. Тобто - десь глибоко всередині вірила. Чи мала б вірити, якби дозволила собі. Але я просто хотіла вибратися з цих лісів і... і... ох, я не знаю. Що ж я скажу йому?

-  Можливо, не слід говорити багато, - порадила Люсі.

Невдовзі вони дісталися дерев. Крізь них діти побачили великий насип, Курган Аслана, що був зведений над Столом після їхнього царювання.

-  Наші не надто добре тримають охорону, - пробурмотів Трампкін. - Нас мали б давно уже зупинити...

-  Цить! - сказав хтось із четвірки. Аслан зупинився і стояв тепер обличчям до них, такий величний, що діти відчули себе радісними настільки, наскільки може бути радісною перелякана людина, і настільки переляканими, наскільки здатен перелякатись той, кому радісно. Люсі пропустила хлопців уперед. Сьюзан і гном відступили назад.

-  О Аслане, - промовив король Пітер, уклякаючи на одне коліно і притуляючи важку лев’ячу лапу до свого обличчя. - Я