такий радий. І мені дуже шкода. Я неправильно провадив їх від самого початку, особливо ж учора вранці.
- Любий сину, - сказав Аслан.
Тоді звір повернувся і привітав Едмунда.
- Молодець, - були його слова.
Потім, після жахливої паузи, глибокий голос звернувся:
- Сьюзан!
Сьюзан не відповіла, але решті здалось, що вона плаче.
- Ти послухалась своїх страхів, дитино, - сказав Аслан. - Йди-но сюди, дай мені дихнути на тебе. Забудь їх. Тепер ти знову хоробра?
- Трохи, Аслане, - відповіла Сьюзан.
- Ну що ж, - промовив Аслан набагато гучнішим голосом, у якому почувся натяк на гарчання. Хвіст ляскав його по боках. - Де той маленький гном, той славетний умілець битися на мечах, майстерний лучник, який не вірить у левів? Підійди сюди, сину Землі, підійди СЮДИ! - і останнє його слово потонуло в ревінні.
- Примари та приключки! - пролопотів Трампкін, наче побачив привида. Діти, які знали
Аслана настільки добре, щоб зрозуміти, що гном дуже йому подобається, не хвилювались. Що ж до Трампкіна, то йому все видавалось цілком інакшим. Він ніколи раніше не бачив левів - не кажучи вже про такого Лева. Гном зробив єдино правильну річ: замість того, щоб утікати, попрямував до Аслана.
Аслан схопив його. Чи доводилось вам бачити крихітних кошенят, яких несе в пащі мама- киця? Ось на що це було схоже. Бідолашний гном, зібгавшись, як м’ячик, звисав із Асланової пащі. Лев струснув його - і вся гномова амуніція заторохтіла, мов лудильникова скринька, а тоді - гопа-па! - гном злетів у повітря. Він був у такій безпеці, наче лежав у власному ліжку, хоча сам нещасний про це не підозрював. Велетенські оксамитові лапи зловили його ніжно, мов руки матері, і посадили (так само обережно) на землю.
- Ми будемо друзями, сину Землі?-запитав Аслан.
- Та-га-га-гаккк, - видихнув гном, неспроможний відновити дихання.
- Ну ось, - сказав Аслан. - Місяць уже ховається. Озирніться: починається світанок. Ми не можемо втрачати часу. Ви троє - Адамові сини і ти, сину Землі - покваптеся у насип і візьміться за те, що знайдете там.
Гном все ще не міг говорити, а хлопці не наважились спитати Аслана, чи піде він із ними. Усі троє вихопили мечі і відсалютували, після чого забряжчали геть і розчинились у темряві. Люсі зауважила, що на їхні обличчях немає навіть сліду втоми: і Великий Король, і король Едмунд виглядали радше, як чоловіки, ніж хлопчики.
Дівчата провели їх поглядами, стоячи поруч із Асланом. Освітлення змінювалось. Низько- низько на сході, наче маленький місяць, блищала ранкова зірка Нарнії, Аравір. Аслан, котрий здавався тепер ще більшим, помахав головою, струснув гривою і заревів.
