- Наїдки! Наїдки! - горланив стариган.
Усі заходилися наминати. Хоч у яких теплицях ви не бували, все одно ніколи вам не доводилось куштувати такого винограду. Цей був на диво смачний: твердий та тугий зовні, в роті він вибухав солодкою прохолодою. Досі дівчатам ніколи не вдавалося досхочу наїстись виноградом. Тут було більше ґрон, ніж людина може запрагнути, а добрі манери повністю ігнорувались. Усі навколо мали брудні та липкі руки, і, хоча роти були набиті, сміх та крики фальцетом “Еуан, еуан, еу-ой-ой- ой- ой” не припинялись. Аж раптом натовп відчув, що гра (чи що воно було) і свято мають закінчитись, і всі повсаджувались на землі, затамувавши подих, і повернули обличчя до Аслана, щоб почути, що він скаже.
У цю мить почало сходити сонце, Люсі пригадала дещо і прошепотіла Сьюзан:
- Чуєш, Сью, я знаю, хто це.
-Хто?
- Хлопчик із диким виразом обличчя - це Бахус, а старий на віслюкові - Силенус. Пам’ятаєш, містер Тамнус колись розповідав нам про них?
- Так, звісно. Але знаєш, що, Лу?
-Що?
- Я не почувалась би надто безпечно, якби зустріла цього Бахуса та його диких дівчат без Аслана.
- І я, мабуть, ні, - погодилась Люсі.
Розділ дванадцятий
ЧАРИ ТА РАПТОВА ПОМСТА
Тим часом Трампкін і двоє хлопців крізь темну кам’яну арочку ввійшли досередини насипу. Там до них підстрибнули двійко вартових борсуків (Едмунд бачив тільки білі плями їхніх щік) - вищиривши зуби, тваринки запитали сварливими голосами:
- Хто йде?
- Трампкін, - відповів гном. - Я привів Великого Короля Нарнії з далекого минулого.
Борсуки обнюхали руки хлопців.
- Нарешті, - сказали вони. - Нарешті.
- Дайте нам світла, друзі, - попросив Трампкін.
Борсуки зняли з арки смолоскип, Пітер запалив його і протягнув Трампкінові.
- Нехай Я. М. Д. провадить нас, - мовив він. - Ми не знаємо тутешніх ходів.
Трампкін взяв смолоскип і рушив уперед крізь темний тунель. Це було холодне, темне, запліснявіле місце - лише серед
