павутиння пурхали потривожені світлом смолоскипа кажани. Хлопці, котрі від самого ранку на
залізничній станції, перебували переважно просто неба, почувались так, наче прямують до пастки або в’язниці.
- Чуєш, Пітере, - прошепотів Едмунд. - Поглянь на це різьблення по стінах. Хіба ж воно не здається древнім? І, тим не менше, ми старші від нього. Коли ми були тут востаннє, його ще не було.
-Так, - погодився Пітер. - Це примушує замислитись.
Гном ішовпопереду,тоді повернувправоруч, потім ліворуч, потім спустився додолу сходами, а тоді знову звернув ліворуч. І ось вони нарешті побачили перед собою світло - світло з-під дверей. А наступної миті, підійшовши до дверей центральної зали, вперше почули голоси. Голо- си звучали сердито. Хтось говорив так голосно, що наближення хлопців і гнома не зауважили.
- Не подобається мені все це, - прошепотів Трампкін до Пітера. - Давайте трохи послухаємо.
Трійця знерухоміла перед самісінькими дверима.
- Тобі добре відомо, - пролунав голос (“Це король”, - пояснив Трампкін), - чому я не дмухнув у Ріг на світанку. Невже ти забув, що Міраз напав на нас мало не перед самим відходом Трампкіна, і ми бились за наші життя протягом трьох годин, якщо не довше? Я дмухнув у нього, щойно зміг знову набрати повітря.
- Я навіть не збираюсь цього забувати, - почувся сердитий голос, - адже мої гноми прийняли на себе основну атаку і кожен п’ятий із них загинув.
(“Це Нікабрик”, - прошепотів Трампкін.)
- Яка ганьба, гноме, - хрипко промовив хтось (“Трюфель”, - сказав Трампкін). - Усі ми робили стільки ж, скільки гноми. І ніхто не робив більше за короля.
- Розповідай собі цю казочку, як хочеш, мені байдуже, - відповів Нікабрик. - Так чи інак - чи то в Ріг подули надто пізно, чи то в ньому не було магії, але допомога не прийшла. Ти, ти, великий писарю, ти, видатний маг, ти, всезнайко - ти й далі просиш нас надіятись на Аслана, короля Пітера та решту?
- Мушу зізнатись - я не можу цього заперечувати - що глибоко розчарований результатом операції, - пролунала відповідь. (“Це доктор Корнеліюс,” - пояснив Трампкін.)
- Кажучи просто, - мовив Нікабрик, - твій гаманець порожній, яйця протухли, риба не- впіймана, обіцянки невиконані. У такому разі відступись і дозволь діяти іншим. Ось чому...
- Допомога прибуде, - сказав Трюфель. - Я на боці Аслана. Будьте терплячими, як ми, тварини. Допомога прибуде. Вона навіть зараз може стояти перед дверима.
- Пхе! - огризнувся Нікабрик. - Ви, борсуки, ладні чекати, аж поки небо не впаде на нас і всі ми впіймаємо облизня. Ось що я скажу тобі: чекати не можна! їжі стає дедалі менше; у кожній сутичці в нас більше жертв, ніж ми можемо собі дозволити; наші прибічники розбігаються.
- А чому? - запитав Трюфель. - Я відповім тобі, чому. Тому що поміж ними ходять чутки, ніби ми звернулися до королів
