- Володарю, - сказав Ріпічіп. - Моє життя належить вам, але честь - мені самому. Володарю, серед моїх воїнів єдиний на всю армію Вашої
Величності сурмач. Я припускав, що ви відправите нас передати виклик. Володарю, мої люди засмучені. Можливо, якщо ваша ласка, ви призначите мене наглядачем турніру - і це задовільнить їх.
Раптом над ними щось прогуркотіло, наче грім - це Свердловітер вибухнув тим не надто розумним реготом, до яких милі велетні настільки схильні. Коли Ріпічіп визначив походження шуму, він відразу ж зупинив себе і набурмосився, наче войовничий півник.
- Боюсь, що це неможливо, - поважним тоном мовив Пітер. - Деякі люди бояться мишей...
- Я це помітив, володарю, - кивнув Ріпічіп.
- І це буде не надто чесно щодо Міраза, - продовжив Пітер, - коли перед собою він матиме щось, що послабить його відвагу.
- Ваша Величність - дзеркало честі, - зґ- рабно вклонився мишак. - У нас із вами спільний погляд на справу... Мені здалось, наче я щойно почув якийсь сміх. Якщо хтось із присутніх хоче зробити мене темою жарту, то я, разом із мечем, до його послуг, щойно він матиме вільний час.
Після цього зауваження запала моторошна тиша, котру Пітер перервав словами:
- Велетень Свердловітер, Ведмідь та кентавр Ґленсторм будуть нашими наглядача-
ми. Двобій відбудеться о другій годині дня. Обід - рівно о дванадцятій.
- Мені здається, все гаразд, - звернувся до нього Едмунд, коли вони покинули зібрання. - Тобто - я думаю, ти його переможеш? А ти як думаєш?
- Власне для того, щоби про це довідатись, я з ним і битимусь, - відповів Пітер.
? Розділ чотирнадцятий ?
ЯК УСІ БУЛИ ДУЖЕ ЗАКЛОПОТАНІ
Незадовго до другої, Трампкін та борсук з рештою істот сиділи край лісу і роздивлялись блискучу смугу Міразової армії, віддаленої від них на відстані у два польоти стріли. Між ними кілками був відгороджений для поєдинку порослий травою квадрат. У двох віддалених кутах, оголивши мечі, стояли Ґлозель та Сопіспіян. У ближніх - велетень Свердловітер та Опецькуватий Ведмідь, який, підтверджуючи побоювання, смоктав лапу і виглядав при цьому, щиро кажучи, неймовірно дурненьким. На противагу йому, з правого боку майданчика нерухомо, лише час від часу б’ючи заднім копитом об землю, стояв Ґленсторм. Кентавр виглядав набагато показніше за тельмаринсь- кого барона навпроти. Пітер щойно потис руки Едмундові та докторові й тепер прямував на майданчик. Таке відчуття буває на важливому забігові, за мить до вистрілу. Але це було набагато гіршим.
- Як би я хотів, щоб Аслан з’явився раніше, ніж усе це почнеться, - сказав Трампкін.
- Я теж, - мовив Трюфель. - Та озирнися!
