-Дуже маленький, - відповів Едмунд. - Гадаю, він може зробити це. Якщо пощастить.
- Ох, навіщо ми взагалі це допустили? - вигукнув Каспіян.
Раптом крики з обох боків стихли. Едмунд на якусь мить розгубився. Потім сказав:
- Ясно, вони домовились відпочити. Ходімо, докторе. Ми з вами можемо дещо зробити для Великого Короля.
Вони збігли до майданчика, а Пітер підійшов до мотузків, щоб зустріти їх. Його обличчя почервоніло і було мокре від поту, груди здіймались.
- Ти поранений у ліву руку? - запитав Едмунд.
- Це не зовсім рана, - відповів Пітер. - Я прийняв вагу його плеча на щит - наче вагон цегли - і край щита врізався мені в зап’ястя. Не думаю, що воно зламане: це може бути розтягнення зв’язок. Якби ви перев’язали його якомога міцніше, гадаю, я б упорався.
Поки вони це робили, Едмунд занепокоєно запитав:
- Що ти про нього думаєш, Пітере?
- Міцний, - мовив Пітер. - Дуже міцний. У мене є шанс, якщо я примушу його танцювати, аж доки його вага та задишка під палючими сонячними променями не почнуть діяти проти нього. Щиро кажучи, у мене теж небагато шансів. Еде, передай усім... усім рідним, що я любив їх - якщо він здолає мене. Ось він знову виходить на поле.
- Бувай, друзяко. До побачення, докторе. І ще, Еде, передай Трампкінові щось особливо хороше від мене. Він молодець.
Едмунд не міг вимовити ані слова. Вони з доктором повернулись до своїх місць, почуваючись справді кепсько.
Але наступний раунд пішов як слід. Пітер, здавалось, міг тепер користуватись щитом, окрім того, ще й чудово рухався. Тепер він майже грався з Міразом у квача, тримаючи того на відстані, стрибаючи, змушуючи ворога працювати.
- Боягуз! - ревли тельмаринці. - Чому ти не станеш перед ним? Не подобається тобі, га? Ми думали ти прийшов сюди битися, а не танцювати. Агов, ти!
- Ох, сподіваюсь, він їх не послухає, - мовив Каспіян.
- Тільки не він, - сказав Едмунд. - Ти його не знаєш... Ой!
Нарешті Міраз ударив - просто в Пітерів шолом. Пітер хитнувся, послизнувся і впав на одне коліно. Волання тельмаринців наростало, як ревіння моря.
- Давай, Міразе, - гукали вони. - Давай! Швидко! Швидко! Убий його!
Та потреби підбурювати нападника не було. Він уже сидів верхи на Пітерові. Едмунд до крові прокусив губи, коли меч
