опустився на Пітера. Здавалось, він відрубає йому голову. Слава Богу! Меч зіслизнув з правого плеча хлопця. Викована гномами кольчуга брязнула - але не тріснула.
- Господи! - закричав Едмунд. - Він знову підвівся. Пітере, зроби це, Пітере!
- Я не побачив, що сталося, - сказав доктор. - Як йому це вдалось?
- Він схопився за Міразову руку, коли та опускалась, - пояснив Трампкін, аж пританцьовуючи від радості. - Ось вам справжній чоловік! Він використав руку ворога, як опору. Великий Король! Великий Король! Підіймайся, Стара Нарніє!
- Дивіться, - мовив Трюфель. - Міраз розлютився. Це добре.
Вони наче працювали молотом та щипцями: під таким шквалом ударів залишитись живим було просто неможливо. Збудження зростало, натомість ревіння майже припинилось. Глядачі затамували подих. Це було жахливе та дивовижне видовище.
Раптом заволали древні нарнійці. Міраз упав обличчям додолу, але не тому, що Пітер вразив його мечем: бідолаха перечепився через жмут трави. Пітер відступив, щоб дозволити йому звестись.
- Ох, лихо, лихо, лихо, - сам до себе промовив Едмунд. - Невже він мусить бути таким джентльменом? Гадаю, мусить. До цього зобов’язують становище лицаря та короля. Думаю, це сподобалось би Асланові. Але ж цей мерзотник за мить підведеться - і тоді...
Однак “мерзотник” не підвівся. Лорди Ґлозель та Сопіспіян уже підготували свій власний план. Щойно вони побачили, як їхній король упав, вони вистрибнули на майданчик, вигукуючи:
- Зрада! Зрада! Нарнійський зрадник заколов його в бік, поки він лежав безпорадним. До зброї! До зброї, Тельмаре!
Пітер заледве зрозумів, що відбувається. Він побачив двох великих чоловіків, що мчали до нього з оголеними мечами. Тоді третій тельмаринець перестрибнув через мотузки з лівого боку.
- До зброї, Нарніє! Зрада! - закричав Пітер.
Якби всі троє відразу навалились на нього, він ніколи більше не промовив би й слова. Однак Ґлозель зупинився, аби заколоти власного короля, котрий лежав на землі:
- Це тобі за сьогоднішню образу, - прошепотів він і заховав лезо.
Пітер метнувся до Сопіспіяна, ударив його мечем по ногах, а тоді, зворотнім ударом, відрубав голову. Едмунд був уже біля нього.
- Нарнія! Нарнія! Лев! - кричав він.
На них насувалась уся тельмаринська армія. Але вперед уже прямував велетень, тяжко ступаючи і вертячи своєю булавою. Кентаври атакували. “Дзень-дзень” позаду та “фіть- фіть” над головою - це лунала зброя гномів. Ліворуч бився Трампкін. Бій розпочався.
