- Назад, Ріпічіпе, ти, крихітний віслюче! - заволав Пітер. - Тебе уб’ють! Це не місце для мишей!
Але смішні маленькі істотки танцювали поміж ногами обох армій, тицяючи своїми мечами. Чимало тельмаринських воїнів того дня відчували несподіваний укол у нозі, наче зроблений десятками шампурів. Вони стрибали на одній нозі, проклинаючи біль - а тоді або падали, або ні. Якщо падали, їх добивали миші. Якщо ні - хтось інший.
Але ще навіть до того, як древні нарнійці по-справжньому розігрілись, їхні вороги вже почали здавати позиції. Мужні воїни блідли, нажахано витріщали очі і пронизливо верещали:
- Ліс! Ліс! Кінець світу!
Невдовзі уже не чулося ані їхніх криків, ні брязкоту зброї, тому що все було поглинуто схожим на шум океану шелестом пробуджених дерев, які пробиралися крізь ряди Піте- рової армії і йшли далі, переслідуючи тель- маринців. Чи доводилось вам якось осіннього вечора стояти на високому гірському кряжі біля великого лісу, крізь який продирався лютий південно- західний вітер? Уявіть собі цей звук. А тепер уявіть, що ліс, замість того, аби стояти на місці, рушає просто на вас. І то вже не дерева - а велетенські люди, котрі все ще трохи схожі на людей: їхні руки звиваються, наче гілки, голови метляються, а навколо опадає листя. Ось на що це скидалося тельма- ринцям. Навіть нарнійці почувались дещо насторожено. Впродовж кількох хвилин усі Міра- зові прибічники позбігались до Великої Ріки, сподіваючись перетнути міст, опинитись у місті Беруна, і там захищатись за валами та зачиненими воротами.
Вони добігли до річки, але мосту там не знайшли. Він зник учорашнього дня. Втікачів охопили цілковиті паніка й жах. Вони були оточені.
Але що ж трапилося з мостом?
Рано-вранці того дня, після кількагодинного сну, дівчата прокинулись і побачили, що над ними стоїть Аслан.
- Сьогодні ми влаштуємо свято, - пролунав його голос.
Вони протерли очі та роззирнулись. Дерев навколо не було, але їхні обриси виднілися вдалині: темна маса рухалась у напрямку Ас- ланового Кургану. З ними залишались лише Бахус, менади (шалені, нестримні дівчата) та
Силенус. Люсі, відчувши, як добре вона відпочила, підстрибнула. Ніхто не спав, усі сміялись, грали на флейтах, брязкали в тарілки. Всюди їх оточували тварини - звичайні тварини, котрі не вміли розмовляти.
- Що це таке, Аслане? - запитала Люсі. Вона танцювала поглядом, та й ноги просилися в танець.
- Ходімо, діти, - мовив він. - Сідайте сьогодні знову на мене верхи.
- Ох, як чудесно! - вигукнула Люсі, і обидві дівчинки видряпалисьнатеплу золотисту спину, як робили це колись, багато- багато років тому.
Атоді все товариство рушило за Асланом. Бахус і Менади стрибали, бігли, перевертались, тварини пустували навколо них, віслюк під Силенусом підкидав догори задком.
Вони повернули трохи праворуч, зійшли додолу пологим пагорбом і опинилися перед довгим Берунським Мостом. Товариство ще навіть
