і не ступило на нього, коли з води вистромилась величезна волога й бородата голова, набагато більша від людської, прикрашена короною з очерету. Голова подивилася на Аслана і з її рота полинув глибокий голос.
- Вітаю, лорде, - сказала голова. - Звільни мене від ланцюгів.
- Це ще хто такий? - прошепотіла Сьюзан.
- Гадаю, це річковий бог. Тихше, - мовила Люсі.
- Бахусе, - сказав Аслан. - Зніми з нього ланцюги.
- Гадаю, це означає міст, - подумала Люсі. Так воно й було. Бахус та його люди стрибнули в мілку воду і вже за мить почалося найцікавіше. Звідкілясь з’явилися великі, міцні пагони плюща - вони звивались навколо стовпів мосту, виростаючи швидко, як розгорається
вогонь, обплітаючи каміння, ламаючи, розколюючи, роз'єднуючи його. Стіни мосту на якусь мить перетворилися на веселий живопліт із глоду, а потім, з грюкотом і ревінням, повністю зникли, провалились у вируючу воду. Бовтаючись, пливучи або танцюючи, з голосними криками, сміхом і хлюпанням, гуляки рушили через брід (“Уррра! Це знову Берунсь- кий Брід!” - загукали дівчата), видряпались на протилежний берег і увійшли в місто.
Перехожі перед ними кидались урозтіч. Спочатку увійшли до школи: до дівчачої школи, де безліч нарнійських дівчаток - із тугими косичками, огидними тісними комірцями навколо ший, й у грубих кусючих шкарпетках - сиділи на уроці історії. Та “історія”, якої навчали в Нарнії під Міразовим керуванням, була нуднішою від найбільш правдивої історії, яку ви будь-коли читали, і ще невірогіднішою, ніж найнеймовірніша пригодницька повість.
- Якщо ти не будеш уважною, Ґвендолен,
- сказала вчителька, відвертаючись від вікна,
- я поставлю тобі погану оцінку за поведінку.
- Але ж будь ласка, місс Прізл... - почала Ґвендолен.
- Ти чула, що я сказала, Ґвендолен? - запитала місс Прізл.
- Прошу вас, місс Прізл, - сказала Ґвендо- лен, - тут ЛЕВ!
- Дві погані оцінки: за поведінку і за патякання нісенітниць, - сказала місс Прізл. - А зараз...
Але її перебив шум. Звиваючись, до вікна класу заповз плющ. Стіни перетворилися на суцільну масу зелених пагонів, листя на яких шелестіло - вони з’єднались над головою й утворили склепіння. Місс Прізл усвідомила, що стоїть на траві посеред лісової галявини. Вона схопилася за стіл, щоб втримати рівновагу, але стіл виявився трояндовим кущем. Її оточував натовп диких людей, котрих жінка раніше навіть уявити собі не могла. Тоді побачила Лева, закричала і помчала геть, а за нею помчав увесь її клас - переважно огрядні й охайні дівчатка з товстими ніжками. Ґвендо- лен вагалась.
- Залишишся з нами, серденько? - запитав Аслан.
