Генерал-прокурор князь Куракін наказав кур'єрові, «як тільки доженете їх, зараз же, взявши всіх під арешт і посадивши в візки, вертайте до Петербурга і зробіть це все без усякої огласки, щоб про це ніхто не знав і цієї вашої інструкції не бачив...» Так і сталося...
Нагнав кур'єр погарців, заарештував їх і, посадивши кожного в окремий візок, повіз на Петербург...
Дуже перелякалися погарці, надто як побачили серед салда- тів свого недавнього приятеля Косминіна...
Привезли їх до Тайної Експедиції, взяли на допит.
Що ж? Відразу призналися в усьому.
— Як же ви насмілилися, мужики ви такі, розмовляти про особу його імператорської величносте «столь вольно и необуз- дано?»
Впали на коліна погарці, запевняли з слізьми, що говорили «не для якого лихого розголошення, а токмо між собою й з єдиної простоти».
Допитав їх Куракін і зробив доповідь цареві, а тимчасом погарці, налякані на смерть, сиділи в тюремній «ізбі», чекали страшного присуду.
Та під щасливу для них хвилину підійшов Куракін з доповіддю, тож присуд був несподівано легкий. Наказав Павло погарців, «сделав надлежащее нравоучение, чтоб впредь в разговорах своих были они воздержанее и суждения свои имели в надлежащих пределах, — оных отпустить»...
Мов на світ удруге народилися, почувши цей присуд, погар- ські депутати і зараз же, не гаячи хвилини, виїхали з негостинного міста... Тепер уже байдуже було їм про громадські справи. Кожен радий був, що з такої халепи врятувався, що з пазурів страшного Павла на волю вийшов.
НЕ ЦАР, А КАТ
Довгий тяжкий шлях пройшов селянин Пилип Білокоз. Усе своє життя з парубоцьких літ довелося йому мандрувати з місця на місце, шукаючи порятунку від панщини. Та скрізь, куди не приходив, скрізь було те саме: кріпацька неволя, утиски панських посіпак, панщина, надмірні податки. Тож кінець-кін- цем зламало життя завзяття Білокозове, і пристав він жити в село Доброволля Павлоградського повіту. Тут таки й одружився він, мав уже четверо дітей, та жив бідно, як і все своє життя. В убогій хатині часто не ставало ні хліба, ні соли, плакали голодні діти, нарікала на своє життя злиденне жінка, а тут ще мусів на пана робити.
Улітку 1797 року вигнали всіх на панщину, на панський хутір поблизу села. До селян дійшла чутка, що ось кільки місяців тому померла стара цариця Катерина — дворянська цариця, що за своє життя десятки тисяч кріпаків панам у неволю віддала, що роздала ось тут, недалеко від Павлоградщини, та й на самій Павлоградщині, тисячі десятин дворянам — царським прислужникам на віки-вічні у володіння...
Чутками стоустими доходило й до Доброволля, як ото цілими десятками тисяч десятин і тисячами кріпаків нагороджувала стара цариця своїх численних коханців. Отже на звістку про смерть цариці, про те, що після неї став син її Павло, що ненавидів свою матір, відгукнулося селянство цілою низкою заколотів, цілою низкою бурхливих виступів. Думали, що коли померла стара цариця, то легше стане селянству.
