Часто з кнутом та іншими карами сполучалося вирізування та виривання ніздрів. Кати великими щипцями виривали зараз же після кари на тілі в ще непритомного злочинця ніздрі, і це був знак на все життя.
З вириванням ніздрів тісно поєднувалося й таврування злочинців, що теж відбувалося відразу ж після кари на тілі. Кат брав залізну плястинку, всю вкриту голками з криці, приставляв цю плястинку до обличчя злочинця і щосили бив по плястинці, голки входили в тіло, лишали на ньому знак — тавро. Щоб це тавро помітне було на все життя, ранку одразу натирали порохом. Форми тавра були різні: і знаки, і літери, як от ВОР, що їх ставилося на лобі й щоках по одній-дві літери.
Не дивно, що коли в Тайній Канцелярії вживалося страшних тортур, коли присуди були суворі й жорстокі, коли кожен міг опинитися в ній через неправдивий донос, Тайна Канцелярія стала страховиськом.
Можливість всіляких неправдивих доносів, зловживання всіляким злочинним елементом з «слова й діла» —іноді, щоб затягти свою справу або на якийсь час відстрочити кару — все це робило Тайну Канцелярію огидною в очах більшосте населення. Не дивно, що навіть дворянство російське, яке перетворювалося в клясу-диктатора, було проти Тайної Канцелярії — цього знаряддя в руках уряду, що боронило інтереси не всієї дворянської кляси, але тільки особу носія найвищої влади в державі. Тож зрозуміло, що на чергу стало питання про ліквідацію Тайної Канцелярії.
Петро III, що його часам належить славнозвісний указ «О вольности дворянской», де говорилося «дворянам службу продолжать по своей воле сколько и где пожелают», указом з 21 липня 1762 року скасував Тайну Канцелярію. В указі говорилося, що «Тайная Розискних Дєл Канцелярія уничтожается отныне навсегда» і «ненавистное из- раженіе, а именно слово и дело, не долженствует отныне значить ничего». Далі говорилося, що, мовляв, Петра І примусили встановити канцелярію «тогдашних времен обстоятельства и неисправленные еще в народе нравы», тепер же потреби в ній нема, тим паче, що через існування Тайної Канцелярії «злым подлым и бездельным людям подавался способ или ложными затеями протягивать вдаль заслуженные ими казни или же злостнейшими клеветами обносить своих начальников или неприятелей». Отже скасовано Тайну Канцелярію, щоб «токмо неповинных людей от напрасных арестов, а иногда и самых истязаний защитить, но паче и самим злонравным пресечь путь к произведению в действо их ненависти, мщенія и клеветы».
Так, говорилося в указі про скасування Тайної Канцелярії. Та, безперечна річ, царський уряд, не зважаючи на со- лодкоречиві заяви, не міг цілком одмовитися від організованої боротьби проти своїх ворогів; тому наказувалося й далі всякому, хто знає справу в перших двох пунктах, доносити найближчій судовій установі, або ж найближчому військовому командирові, і знову таки ці доноси не розглядалися на місці, а донощика місцева влада повинна була надсилати до Петербурга, до Сенату... Додавалося до цього, що «за справедливий донос всегда учинено будет, смотря по важности дела, достойное вознагражденіе».
Отже, хоч і скасовано Тайну Канцелярію, та зараз же їй і спадкоємця знайшли: при Сенаті утворено Тайну Експедицію, куди перевели на службу всіх урядовців Тайної Канцелярії й передали нерозглянуті справи. На чолі Експедиції поставили секретаря Тайної Канцелярії Степана Шешковського. І в цій новій установі, що існувала аж до податків XIX віку, панували ті ж звичаї й кари, що й в Тай- ній Канцелярії. Як колись Тайна Канцелярія, так і Тайна Експедиція — оповиті низкою переказів.
Розказували, що як тільки приводили когось на допит, то зараз же Шсшковськнй бив його палицею по підборіддю, з того й починав допит. Декого на допитах він катував сам. Як переказували сучасники, Шешковський був дуже побожною людиною, навіть у Тайній Експедиції в кімнаті, де відбувалися допити, всі стіни завішані були іконами, і в той час, як від торгур часто в передсмертних муках конали «злочинці», Шешковський любив читати акафісти Ісусові. Звідси, кажуть, і приказка «притягти до Ісуса», а самого Шешковського називали духівником.
Оцей страшний побожний кнутобоєць виконував іноді й дрібненькі доручення царицині. Приміром, одного разу донесли
