цариці Катерині II, що генерал-майорша Кожіна про неї зле говорила. Зараз же наказала Катерина Шеш- ковському зробити так: «она (Кожіна) всякое воскресенье бывает а публичном маскераде, пожалуйте сами и взяв ее оттуда в Тайную Експедицию, телесно накажите и обратно туда же доставьте со всей благопристойностью». I таких, як Кожіна, що після кари, певна річ, мовчали, що їх недавно
осягла благодать із рук Шешковського, було чимало.
Та крім дрібненьких доручень, дрібненьких кар, Тайна Експедиція ввесь час невпинно виловлювала й винищувала всіх ворогів державного ладу. Поруч із якимсь п'яненьким козаком, що насмілювався щось про царицю та По- тьомкіна сказати, бачимо тут і справжніх попередників пізніших революціонерів. І їх приймали тут і допитували так точнісінько, як усякого, хто тільки мав нещастя в Тайній Експедиції опинитися. Способи допитувати за часів Катерини та її сина Павла були такі, що приміром, Радіщев — відважний публіцист і вчений XVIII віку, коли його заарештували, і він довідався, що його допитуватиме Шеш- ковський, знепритомнів, а на допиті зрікся своєї славнозвісної книжки «Путешествие из Петербурга в Москву», заявивши, що він писав її по сумасбродству». Так само, як і в Тайній Канцелярії, так тепер у Тайній Експедиції чимало підсудних зазнавало тяжких тортур та тяжких кар. Дуже поширена була ще й така кара: проголошували винного в лихих словах проти цариці чи ладу за божевільного і садовили до якогось манастиря, доки він «в совершенство ума своего» не прийде. Од солодкоречивого маніфесту Петра III ніщо по суті не змінилося.
Отже, 1762 року Тайна Канцелярія не вмерла, її заступила з честю Тайна Експедиція при Сенаті, а вже XIX вік приніс нові форми, і на чолі боротьби з усякою вільною думкою, з усяким проявом революційного руху став утворений 1826 року ПІ відділ власної його величности канцелярії та окремий корпус жандарів. Це були нащадки Тайної Канцелярії в ХІХ-ХХ віці, що дожили аж до революції 1917 року і впали разом із царатом, умерли разом з останнім царем.
Від Тайної Канцелярії та Тайної Експедиції до наших днів збереглося — хоч і не цілком — їхнє діловодство. Великі й невеликі справи, переживши понад сотню років, дійшли до наших часів, зберігши імена десятків жертв страшної установи, що боронила носіїв самодержавства від усяких замахів, ба навіть дрібних образ. Справами цими цікавилися і вчені, і письменники. У російському письменстві вийшла ціла низка нарисів історичних, що за підставу для них стали справи Тайної Канцелярії.
У цій книжці нарисів з історії слова й діла взято ті справи, що в них іде мова про «злочинців»-українців. Окремо трохи стоять справи з часів веселої Лизавети —дочки Петрової, що не менше за нього вміла і випити, і погуляти. Весела Лизавета одружена була з сином простого козака Олексою Розумовським. Отже, все українське пішло в моду: при дворі з'явилися бандуристи, українці-співаки, всілякі українські страви, напої. Звичайно, від цього не легше стало українському селянству, що його в цупке ярмо взяли нові пани. З України, користаючись підтримкою могутнього земляка, потягся цілий хвіст усіляких шукачів щастя. «Малоросіяни», тобто українське панство, пішли вгору, і всім ясно і зрозуміло було, чому... І це стало за ґрунт для тисяч всіляких розмов про царицю й Розумовського, про матір Розумовського — справжню відьму, як думали в Москві. Бовкне хтось десь негоже слово про «малоросіян», а вже Тайна Канцелярія бачить у цьому натяк на некороно- ваного чоловіка цариці, і справа готова...
Значна більшість справ, що їх використано для цих нарисів, досі зовсім не відома широкому світу, і тільки кілька нарисів написано на підставі справ, що з них раніше вже скористалися інші письменники, як от М. Семевський, Ар- сеньев, Г, Єсіпов, та за підставу для цих моїх нарисів теж узято справжні справи, а не їхня обробка (усього таких нарисів є чотири).
ГОЛОВНІША ЛІТЕРАТУРА
Новомбергский. «Слово и дело», т. І и ІІ.1
В. Веретенников. Из истории Тайной Канцелярии 1731 — 62 г. Харьков, 1911 г.
