Суворої вдачі був Мєншіков. Вихованець Петрів, не любив він духівництва, надто ченців — суспіль ворогів Петрових. У всякій справі, пов'язаній з ченцями, бачив хоч одвертий, хоч потайний виступ ворожий... Отже не дивно, що відразу взявся він до допитів.
Привезли до Ніжина й переляканих Ієзикіїля та Грицька, що їм першим сказав про привиддя Порфирій... Надіслали князеві аж чотири малюнки видіння. Два дні відбувалися допити... З піною на вустах, розлютований, сердитий, допитував князь переляканих ченців... Порфирій стояв на своєму «бачив видіння». Свідки розказували, як прибіг Порфирій, як вискочили вони на подвір'я, але не побачили вже нічого... Хотів за всяку ціну світліший добитися від ченця, щоб признався той, що не бачив нічого, що то все вигадка нікчемна. Та вперто заявляв Порфирій, що «те видіння він всеконечно видів». Наказав тоді князь зараз же при ньому намалювати видіння... Ніколи ще так не тремтіли руки в старого іконописця, як сьогодні. Сяк-так намалював, тремтячи від жаху, намалював і підписав... Закінчилися допити... З наказу Мєншікова відпустили свідків на волю, а Порфирій сидів у в'язниці, сидів, дожидався, що з ним зробить страшний, невблаганний князь...
Минуло кілька днів, і до далекого Петербурга з України летів лист Мєншікова до кабінет-секретаря Олекси Васильовича Макарова:
«Благородный господин секретарь! — писав Мєншіков, — не мог я оставить, еже бы не объявить чинившейся здесь плевелы, которую по прибыли в Малую Россію, по свидаиіи с господином гетманом, сведал. Понеже Новгородского монастыря монах, самый плут, Порфирій издал изображеніе: будто он видел на небе... А каким образом оное его плута вымышленное, будто виденіе было, и которого числа, тому при сем прилагаю учиненный им плутом в подобіи рисунок. А рисунков этих здесь в Малороссіи, зело розмножилось у всякого чина людей. И не без великого есть здешним народом от того мненія. Чего для, я упомянутого плута взял за арест; а о том: от кого он то будто видел виденье на небе был научен изобразить, распраши- ван. Он же, аки бы в самой правде, стоит твердо и показал тому свидетелей; а они в допросе сказали, что того на небе не видали, а видели то у плута нарисованное в келье. С допросов их, для лучшаго его царскому величеству доношения, при сем сообщаю копію. А им плутом Порфиріем за сей вымышленный фальш намерен был разыскивать (пытать) и о снятіи с него сана к черниговскому архієрею, Антонію, за его царского величества указом, предлагал. Но понеже он того не учинил, вызволяя себя тем, что будто того, чтоб видимаго плута без семи соборов сана лишить невозможно. Чего ради, да изволите ваша милость о всем, о сем в благовременный час донести его царскому величеству, и что изволит повелеть, прошу нас уведомить.
При сем же особливо вашу милость прошу, не оставить нас в своей корреспонденціи, чрез которую о всех тамошних обра- щеніях уведомленіем сообщить в чем я на вашу милость благонадежен есмь и остаюсь вашей милости доброжелательный Александр Меншиков. Из Батурина, — 22 апреля 1720 года».
Минуло кілька місяців. Минула весна, минуло літо, аж восени надійшов наказ від Петра везти Порфирія до Петербурга... Там у Петербурзі привітала Порфирія Тайна Канцелярія, саме ім'я якої страшне було по всій Росії. 21 жовтня з тюремної ізби повели Порфирія на допит.
Як у страшному сні, згадував потім Порфирій цей день, згадував страшного семидесятип'ятилітнього діда — начальника над Канцелярією Петра Андрійовича Толстого, згадував його спершу облесливі хитрі слова, далі погрози, криву посмішку...
На своєму стояв Порфирій, тільки казав, що тії малюнки, які привезено з України, не зовсім правдиві. Надто переконував він, що бачив на небі літеру «покой» (П), а не шибеницю з вірьовкою на ній, як то було на малюнках... Так і повели Пор- фірія з допиту, не добившись нічого...
Того ж таки дня до митрополита Степана Яворського — теж українця, як і Порфирій, прибув гвардійський поручник від Толстого з наказом прислати духовну особу розстригти Порфирія... Нащо було це робити? Та дуже просто. Справа
