затягувалася... На допитах в Канцелярії часто-густо до тортур доходило, а духовну особу катувати не годилося. Тож завжди й робилося так: спершу розстригали, а потім уже брали на муки досхочу... Не раз доводилося митрополитові Тайній Канцелярії помагати, ченців та попів розстригати. Тож і сьогодні зараз же послав він ієроманаха Гедеона...
Мов у страшному сні для Порфирія минав ганебний обряд розстригу... Падало додолу обстрижене волосся, струмками лилися сльози по обличчю, та робив своє діло досвідчений Гедеон. Закінчив обряд, і з іконописця-ченця став розстрига Потап. На другий день потягнули знову на допит. І знову, як і на першім, заявляв Порфирій, що бачив видіння, але нікому ніяк не тлумачив.
Минув день, і знову допит. Знову те саме. Цього разу страшніший був допит за всі тії інші. Поставили його біля диби в ремінь, а руки поклали в хомут. Стояв, охоплений жахом. Порфирій... Ось-ось почнуться тортури, ось-ось засвистить у повітрі кнут, почне рвати на шматки м'ясо, і може вже неживого винесуть його звідси... Почав знову питати Толстой. Знову на своєму стояв розстрига. Побачив Толстой упертість Порфиріє- ву, зрозумів, шо нічого більше не доб'ється від розстриги, наказав вивести його за стінку.
Проминуло ще кілька місяців. Голодний, обірваний, напівголий сидів Порфирій у тюремній «избе» при Канцелярії... До Петербурга з далекого Чернігова викликали архієрея Антонія, що не хотів тоді разстригати Порфирія... Та про це й не знав Порфирій. 14 березня Толстой з товаришами своїми Ушако- вим та Пісарєвим ухвалили «иеромонаха Порфирія, что ныне разстрига Потап, за то, что он показал ложно, будто видел на небе видение, чему и рисунок учинил, с которого в Малой Рос- сіи немало таковых от его плутовства размножилось, а его ложному плутовству верить ни мало не подлежит, и за то сослать его в Соловецкий монастырь и держать там до его смерти, отнюдь никуда не выпуская».
Від Петербурга до Архангельська — 1.040 верст, тож на прогони на одну підводу видала Тайна Канцелярія аж 3 карбованці 23 алтини, і помандрував колишній ієроманах на Далеку Північ життя своє доживати...
' ДЯКИ-ПИВОРІЗИ
Не кожній людині судилося вік у своєму селі чи місті звікувати, серед рідні, серед друзів, серед знайомих. Багатьох водить часто доля по тернах, по чагарниках, не дає спокою... Так було й з ченцем Іоною. Довго крутила його доля, водила по світах, перекидала з місця на місце, з села до села, з міста до міста. Був батько його піп у селі Черемишні поблизу Казані, та помер, лишивши восьмилітнього хлопця сиротою. А за ним за кілька років померла й мати. Лишився тепер Іван самітний на світі, пішов у пригород Манськ до приятеля батька свого, старшого піддячого Василя Воронова. Почав молодий Іван під рукою батьківського приятеля за піддячого служити. Меткий був він та на гроші жадібний, тож не дивно, що незабаром і хату собі, й цілу садибу збудував.
Та спіткало його лихо. Поїхав на повіт податки збирати і купив під цей час в одного селянина вбрання, знаючи добре, що той дістав це вбрання від розбишак. А далі половили тих розбишак, заарештували й молодого піддячого. Довго просидів Іван у тюрмі, зазнав тут тортур жахливих, нарешті ухвалив суд присуд: били його кнутом, вирізали ніздрі і мали заслати на каторгу.
Так би й загинув десь Іван на каторжній роботі, та мав він добродіїв-оборонців. Звернувся він, ударив чолом Тихо- нові, митрополитові казанському, благав про помилування. Тихін звернув увагу на нещастя попівського сина й попрохав за нього губернатора. Випустили Івана на волю, і він зараз же постригся в ченці під іменем Іони. Та жити в мана- стирі швидко набридло Іоні, почав він волочитися з мана- стиря в манастир, збирати по містах та селах милостиню. У
травні 1722 року занесла його доля до Глинського манасти- ря, поблизу Глухова. Тут зустрівся він з інквізитором Сів- сько-Спаського манастиря — ченцем Мелетієм. Той радісно привітав ченця-волоцюгу і, довідавшись, що той іде до Києва, прохав передати доноса на одного з приятелів своїх Київському митрополитові, а за це дав Іоні подорожню. Тепер уже не боявся Іона, що десь дорогою схоплять його й арештують, як волоцюгу, міг сміливо тепер іти просто до Києва.
