— Нащо ж ти не признаєшся? — приставав Григорій. Ось як я піду та як донесу про тії слова, то буде всім лихо. Ти, отче Іоно, як почнуть тебе питати, то не зречися.
Що було сказати Іоні:
— Що ж, іди донеси, авжеж я потверджу.
Дуже не вподобалася ця розмова всім школярам, а надто Степанові.
— Ти що ж це, — підійшов він до Григорія, — з нами жити не будеш, чи що? Коли ти жити з нами хочеш, то чого ж доносити йдеш? Ось тобі, донощику! — і з усієї сили вдарив Григорія по шиї, збив з ніг...
Переляканий, схопився Григорій на ноги, та розлютований Степан ударив знову так, що аж із хати вилетів Григорій.
— Ось тепер іди й донеси!..
Минуло кілька хвилин. Григорій вернув до хати, зараз же знов до Степана:
— Стій, стій, Степане. Я тобі лихо доведу...
Не стерпіли тепер Купріян з Микитою. Вчора вони п'яні лежали в кімнаті дяковій, не чули, що сталося, але сьогодні довідалися про всю пригоду, і добре знали вони, що лихо буде Лук'янові. якщо дійсно Григорій донесе. То ж хотіли вони допомогти товаришеві, почали лаяти Григорія, знявся справжній галас у школі.
— Що ж, іди... Підеш, похватаєш у нас кия, сиріч палки.
Не втихомирювався Григорій, погрожував тепер уже
всьому товариству... Справа вже до кулаків доходила, і не минути б бійки, коли б не старий Іона.
— Нумо, хлопці... Годі сваритися. Ходімо до шинку, винця покуштуємо...
До серця припала всьому товариству ця пропозиція, і вся компанія рушила до шинку, тільки Лук’ян пішов на базар, знайому бублешницю побачити... Та хоч і йшли всі вкупі, але й дорогою знову завели сварку. Купріян, так той навіть ударив кілька разів Григорія.
Ввійшли в шинок... Гнат Кривецький випив дві чарки та пішов до школи обід готувати. Сьогодні бо була його черга. Решта сіла коло столу, почалося частування, та даремне думав старий Іона, що за чаркою помиряться школярі з Григорієм. Вийшло на гірше. Горілка тільки масла в огонь підлила.
— Ось слухай, донощику, — говорили школярі, — ми тебе в школі різками одшмагаємо й виженемо геть!
А Степан гак просто кілька разів кулаками «вибивав» Григорія з шинку. Та Григорій не хотів іти, усе вертався й кричав:
— Буде, буде вам не одному.
