досить.
Купріян з Микитою на допиті заявляли, що вони не чули тих слів Лук'янових, бо були дуже п'яні, а що Григорія вони не лаяли й не били. Та потаїти правди не змогли, мусили признатися, тільки тим і виправдували себе, що, мовляв, жалко було Лук'яна.
За три дні вже й присуд був готовий. Тайна Канцелярія ухвалила:
«1) Донощикові Григорієві Митрофанову дати десять карбованців нагороди та ще й кормові й прогонні гроші.
2) Гната Кривецького з папшортом відпустити до Глухова, бож він був тільки за свідка.
3) Микиту й Купріяна одіслати при указі в Малоросійську Колегію й вчинити на місці публічну кару.
4) Розшукувати Степана і, розшукавши, покарати прилюдно, як Микиту й Купріяна, а після кари всіх трьох вигнати з школи.
5) Щодо Іони — взяти довідку в Синоді, за яку провину він був покараний та чи не втік він, бува, з каторги, та, нарешті,
6) покарати Лук'яна: «бити кнутом нещадно й, вирізавши ніздрі, заслати в вічну каторжну роботу».
1-го листопада 1722 року в Москві на Красному майдані відбувалася кара. Рано-вранці вивели на той майдан Лук'яна. Йшов він, оточений вартою, не дивився навколо. Йшов, переступаючи через калюжі, не помічаючи навісного осіннього дощу. Підвели його до лобного місця. Спинився похід. Збіглася велика юрба. Секретар почав читати присуд:
«Школяр Лук'ян Васильєв, в нинішньому 1722 році, в сентябрі місяці в городі Глухові, в троїцькій школі, в третій годині ночі, говорив ти школяреві Гнатові Кривецькому про його імператорську величність декотрі непристойні слова, про котрі ти в Тайній Канцелярії винився, що ті слова говорив ти ніби в п'янстві. І сього октября 22-го дня його імператорська величність указав за ті твої непристойні слова учинити кару: бити тебе кнутом нещадно, вирізати ніздрі й заслати на каторгу в вічну роботу».
Стояв, тремтячи, Нечитайло. Закінчив читати секретар, підійшов до Нечитайла кат, підвів до стовпів, прив'язав, оголивши спину, і кара почалася...
Непритомного одв'язали Нечитайла від стовпа... Тридцять ударів кнута скуштував він. Кліщами вирвали йому ніздрі... Непритомного кинули на візка... Одвезли до шпиталю...
Дорого заплатив дяк-пиворіз за зухвалі слова, за необережну лайку.
НЕЩАСНА РОЗМОВА В КОРЧМІ
Мов вихор страшенний, страшний, скажений, нищив цар Петро на шляху своєму всі перешкоди. Став на шляху тому, не скорився батьківській волі молодий царевич Олексій, нелюбий син від нелюбої жінки. Не скорився й загинув лютою смертю в муках тяжких, невимовних. Не стало, як писав Петро, «по рождению сына моего, а по делу злодея и губителя отца и отечества». Не стало юнака, що за його спиною стара Росія хотіла дати рішучий бій. Стало відразу питання про успадкування престолу...
