Розлютувався старий секретар... Де ж пак? Двічі визнавав свою провину, а тепер знову за старе... Та ні, заговорить знову, як слід... Дав наказа секретар, і закричав страшним криком на ввесь застінок Муравщик — розпеченими червоними кліщами почав торгати кат його рани... Заплакала з переляку, вперше бачивши таке знущання, Христина, і схилили журно голови війт і Волошенко... Та переміг нелюдський біль Муравщик, закричав, застогнав на ввесь застінок:
— Невинен... не говорив нічого... невинно стражду...
Але свідки, соромлячись глянути один на одного, тремтячи всім тілом, на своєму стояли:
— Говорив... чули...
Закінчився допит, вивели свідків, одтягли Муравщика. Пішов до Канцелярії Василь Григорович, замислився трохи: «Не проста справа... То визнає провину, то не кається... Хай уже Андрій Іванович вирішає».
Двадцять сьомого листопада 1723 року в Петербурзі Тайна Канцелярія, одержавши від Казарінова повідомлення, ухвалила: свідків випустити на волю, далі слідства не провадити, «бо ж видно, що Муравщик такі слова говорив, і за те його, Муравщика, послати в Сибір в дальні городи в роботу государеву».
Так сумно закінчилась весела розмова в корчмі опіш- нянській...
Ніколи вже не забуде того дня Муравщик...
Та не забудуть його й свідки.
ЦАР ПЕТРО ТА ЮАН МНОГОСТРАДАЛЬНИЙ11
Суворий та невблаганний був чернець Йосип, інквізитор Донецького Успенського манастиря. Велику та відповідальну посаду обіймав він, тож по всій окрузі мав наглядати він, чи благочинно, як велять канони, живе чернецтво й духівництво, чи своїм життям і поведінкою спокушають мирян на злі вчинки. Горе було тому попові, що на нього, мов яструб з ясного неба, налітав отець-інквізитор. Не один піп тижнями працював у манастирській пекарні, а то й на ланцюгу сидів, покараний за пияцтво, чужоложство, надмірне хаптурництво. Боялися рудого Йосипа-інквізитора й ченці, й попи, ба навіть світські люди.
У травні-місяці 1723 року поїхав панотець інквізитор з двома ченцями до села Толичова на Вороніжчині на базар купувати свічки й папір для манастиря. Та в дорозі забарилися, не встигли додому вернути, мусіли по дорозі заночувати в українському селі Бичакові.
У кого спинитися чесному отцеві? Звичайна річ, у місцевого попа. Кожен піп за честь велику брав, коли в нього, в його хаті, такий великий гість спинявся...
Ото й спинився отець-інквізитор у місцевого попа Мусія Тарасова. Щоб догодити шановному гостеві, покликав його панотець до брата свого, дячка Семена, на вечерю. Погодився отець- інквізитор, бо чернечий сан не заважав йому добрі напої та страви смакувати. Ото й пішли всі три гості з хазяїном на учту.
Цього вечора в дячка Семена в школі зібралося чимало таки сусіднього духівництва: були тут і попи, і дячки, і диякони та й просто собі світські люди. Уже чимало чарок вихилила компанія, дехто вже й напідпитку був, як на порозі невеличкої низенької хатини з'явився пан-отець Мусій із гістьми. Остовпів був спершу дехто з присутніх, побачивши високу постать
