Розмова припинилася. Залунали далі канти духовні.
П'яний пізно вночі повернувся отець-інквізитор на квартиру до попа. Та вранці, як прокинувся, як ізгадав про вчорашні Пепеленкові розмови, замислився дуже. Що робити? Негожі слова про царя. Треба донести. Адже як хто інший донесе, лихо буде. Треба Пепеленка затримати, бож він людина гуляща, вільна, повіється, куди схоче, і шукай вітра в полі... Зараз же скочив отець Йосип із лави, на якій постелив гостинний хазяїн, послав ченців по Пепеленка, та Пепеленка вони вже не застали...
Сумний, стурбований поїхав отець Йосип на базар до Толи- чова. Всю дорогу мучила його думка, згадки про вчорашню пригоду не давали спокою..
Приїхали на базар уже пізненько. На майдані біля церкви розкидані були ятки з різним крамом. Біля них та біля возів товпилася сила народу. Скупився швиденько отець-інквізитор і в супроводі кількох попів почав блукати по майдану. Думав він, та й не помилився, що й Пепеленко десь тут базарює... І дійсно, біля царева кабака, трохи вже п'яний, стояв Пепеленко...
Зрадів отець-інквізитор, кинувся до нього, розштовхуючи юрбу щосили... А Пепеленко в цей час жваво торгувався з кількома селянами. Він був кравець, тож і умовлявся зараз про пошиття вбрання. Тільки-що наставив він руку, щоб забити угоду, вдарити по руках, як з криком: «Держи його... в'яжи...» підбіг до нього інквізитор... Та ніхто не збирався в'язати. Селяни кинулися врозтіч, хто куди міг... Озирнувся інквізитор, аж підбігають попи на підмогу. Кинулися вони на Пепеленка, схопили його й потягли до станичної «ізби», була бо це козацька станиця...
Привели Пелепенка до цієї «ізби», звідкись не вийшов, а виповз отаман станичний. Звернувся інквізитор до отамана:
— Закуй в залізо цього мужика, розпочав бо він государеве діло.
Не вподобалося отаманові, що якийсь чернець та йому накази дає.
— Не моє діло, ваше попівське діло, не втручаюсь до них, наше діло — служба. Йди геть, та й закуй його сам.
Знову вдався інквізитор до своїх підлеглих — попів та ченців:
— Зв'яжіть його, одвезіть до манастиря, а потім на Москву!
Звичайна річ, виконало попівство ретельно наказа.
Через кілька день заарештованого Пепеленка повезли на Вороніж. Там опинився він у Воронізькому надворному суді і на першому ж допиті визнав свою провину... Справа була важлива: негожі слова про царя. Зараз же з Воронежа одіслав суд Пепеленка до Москви, до Преображенського Приказу. Та їхав він не сам. Другою підводою везли й інквізитора, й тих двох ченців, що були при ньому.
Почалися допити. Інквізитор розказав докладно про зухвалі слова Пепеленка. Потягли потім винуватця на допит. Визнав він, що був на вечері в дячка Семена, що розказував він про Київ і про Іоана Многострадального. Але про найстрашніше для себе замовчував.
— А інші слова про імператорську величність чи говорив я — не пам'ятаю... гораздо був п'яний і того нічого подліно не
