— Неправду каже Пепеленко, — із плачем говорив він секретареві, — не було того, а було ось що. Коли мене привезли в Преображенський Приказ, одного дня ходив я до одходу, прийшов туди й Пепеленко й почав мене прохати: «Що тебе по ізвє- ту моєму на намісника питатимуть, ти стверджуй, що так. Ну, а як не скажеш, то біда тобі буде, я скажу на тебе, що ти був у намісника за келейника, то ще гірше тобі лихо буде».
Після такої заяви для Пепеленка рятунку не було. Почалися нові допити, нові тортури.
Дванадцятого вересня привели обох: і Пахомія, і його до за- стінку, поставили біля диби. Ще не куштував її Пахомій, та трохи не знепритомнів з переляку, бачачи навколо страшні приладдя до муки: хомут, вірьовки, кнут...
Стояли обоє, мовчали, не дивились один на одного. До застійну ввійшов князь Іван Федорович... Почався рішучий допит: чи дійсно намовляв Пепеленко Пахомія його зізнання стверджувати, чи ні?
— Хто ж із вас говорить правду? — грізно запитав суворий начальник.
Разом заговорили обоє.
— Я не навчав Пахомія. Та кажи ж правду, Пахомію, Бога ти не боїшся. Брехнею на муки мене завдаєш.
— Ти навчав мене, говорю праведно.
— Не навчав... — почав кричати Пепеленко.
— Навчав, навчав...
— Ну, годі! Роздягніть Пепеленка! — закричав катам Ромо- данівський.
Наблизилися кати до Пепеленка, роздягли його, вклали руки в хомут, до ніг прив'язали вірьовку, двоє катів потягли його вгору, один затримував ноги. З викрученими руками, стогнучи від жахного болю, висів Пепеленко... Засвистів кнут, із спини, що тільки-но загоїлася від попередніх мук, вирвав шматок м'яса.
Застогнав Пепеленко, та зібрав решту сил, закричав:
— Бога не боїшся, Пахомію... не навчав я тебе...
Та мірно, один за одним сипалися удари на голе тіло Пепе- ленкове, вкриваючи його червоно-кривавими смугами...
Біля диби, тремтячи, блідий, стояв Пахомій, і не знати, що шепотіли його сині губи.
— Говори, — кричав князь Пепеленкові, — чи чув ти від намісника негожі слова про государя...
— Так, чув... намісник говорив, як я сознав... Пахомія ж я не навчав... він теж чув...
— А Антін чоботар?
Ледве чутно, втрачаючи притомність, прошепотів Пепелен-
