ко:
— Антін... не знаю... він біля дверей стояв... а... Пахомій біля ліжка намісникового.
Напівмертвого винесли Пепеленка з застінку. Хотів був іти й Пахомій, та не те його чекало.
— Підожди, — сказав Ромоданівський. — Чи правда, що тебе навчав Пепеленко?
— Навчав... їй-бо... навчав... — швидко, ковтаючи слова, відповідав Пахомій.
— Як так... Ану, роздягніть його! — чомусь розпалився, розлютувався Ромоданівський. — Не може бути. Ти брешеш. Пепеленко трохи не вмер, а не перемінив своїх слів. Роздягайте...
Кинулися кати Антоненко й Чеховий — земляки, можна сказати, — до Пахомія. Із стогоном, із страшним криком упав Пахомій навколюшки перед князем:
— Навчав... навчав... Господь Бог хай накаже мене на цьому світі й на прийдешньому страшному суді!..
— А ось скажи з тортур... потверди!..
Почали кати роздягати ченця. Та зібрав він усі сили, вирвався від них в одній сорочці, добіг до столу, де сидів Ромоданівський, й кинувся цілувати ноги:
— Винний я... винний... Согрішив, збрехав... Не навчав мене Пепеленко... сам я чув від намісника... все чув... Государю, князю, батеньку, помилуй!..
— Чому ж ти обмовляв Пепеленка... Нащо брехав? Говори... Говори правду!..
— Намісник — то мій дядько, — відповідав, захлинаючись від ридань, Пахомій. — Я, думав... якщо покажу на нього про негожі слова... що в дяді є стара мати... моя бабка.... Вона проклинатиме мене... Скаже, що я душу його, небіжчика, обмовив... Ось де правда... Помилуй, батеньку... говорю правду... Пепелен- ко не навчав мене... Він усе сповістив правду...
Подивився пильно Ромоданівський на ченця.
— Який тобі рік?
— У великий піст сімнадцять минуло...
Подумав трохи князь і наказав одвести Пахомія до в'язниці... Молоді літа врятували його від тортур.
Минув ще місяць, і в жовтні 1723 р. дочекалися Пепеленко й Пахомій присуду:
«Черкашенинові Пепеленкову й ієродияконові ченцеві Па- хомію за те, що вони, чуючи від намісника ієроманаха Успенського манастиря Костянтина непристойні слова, ніде не сповістили, а Пепеленков ті ж слова Костянтинові в селі Бичкові в школі п'яний говорив... учинити кару Пепеленкова кнутом, а Пахомія замість кнута плітьми нещадно, і для кари того Пахомія одіслати в Синод».
