— Ну так от давай пошлемо до попа... Хай скаже, чия правда...
— Добре, добре... А хто програє, хай відро горілки ставить!
Повеселішали ще більше всі гості. Хто програє, хто виграє, а їм все одно пити горілку,
— Слухай-но, Дмитре, — звернувся Ілляш до далекого родича свого Дмитра Ященка, — збігай швиденько до панотця святоуспенського, хай скаже, за кого Бога просять...
Побіг Дмитро до попа. Дуже здивувався й перелякався навіть піп Василь, зачувши, про що мова йде, а потім розсердився вельми, прогнав посланця ні з чим, не сказавши нічого...
Вернув той на веселий бенкет, та на п'яних гостей не дуже велике враження справила відмова попова.
— Сам, мовляв, не знає добре, за кого Бога просить.
На ранок побіг піп із доносом до сотника Спафарія. Не встигли ще проспатися добре від учорашньої гулянки Ілляш та Бужинський, як мусіли прокинутись, одяглись швиденько... Потягли їх спершу до сотника, й того ж таки дня вирядив їх обох сотник до Полтави, до коменданта Полтавського Чичеріна. Звідти опинилися обоє в Глухові, в Малоросійській Колегії.
П'ятнадцятого вересня 1726 року в присутності генерал- майора Степана Лукича Вельямінова — президента тієї Колегії — відбувся перший допит...
А далі минали тижні за тижнями. Наче забули про Ілля- ша в Колегії, тільки десятого січня 1727 р. привели його знову на допит.
Узялися за Ілляша добре, привели його в застінок і допитували з тортурами «накріпко»: від кого чув про царицю, хто розказав, кому сам переказував.
Признався Ілляш, що років тридцять тому, як був він у селі Фастівцях, Ніженського полку, то й чув у церкві, як молилися за царицю, а що царицю в черниці пострижено, чув він від козаків, які йшли з канальської роботи додому.
Не задовольнив перший допит грізних суддів, і другого березня, коли трохи загоїлися рани в Ілляша, знову відбувся допит. Ілляш «пытан накрепко, подымай на виску и бит кнутом».
Виправдувався бідолашний цеховий, що, мовляв, сперечався він з п'яних очей, а не з якої лихої думки, благав помилувати, не карати. Та жорстоке було судочинство, жорстокі були судді-офіцери...
Ще два допити з тортурами мусів витримати Ілляш у Колегії, та нічого нового сказати вже не сказав.
Тож уже влітку, п'ятнадцятого червня, ухвалила Малоросійська Колегія присуд: визнала, що Ілляш допустився лихих слів «з проста», отже й ухвалено одпустити його додому.
Вернув Ілляш з Глухова додому. Кільки місяців важкого ув'язнення, страшні муки — зробили своє діло. Вернув додому напівкаліка, сивий дід, а не той бадьорий статечний різник, що його довгі роки знало славне місто Старий Сан- джар.
