Настав 1732 рік... Настали нескінченні допити в Тайній Канцелярії... І тільки на початку лютого вирішена була доля всієї компанії. Попало всім: і донощикові, і обвинуваченому, і свідкам.
Козакові Гайдукові — наказував Ушаков — за зухвалий прихід до двору її імператорської величносте і за те, що сказав за собою слово по першому пункту неправдиво (мовляв, ні про яку великої державної ваги справу, про погрозу життю або здоров'ю цариці, Гайдук не сказав), а про слова зухвалі Зюбині слід було Гайдукові донести, де належиться, «учинити кару, бить кнутом і звільнити». Таку нагороду дістав донощик — просидів кілька місяців під арештом, та ще й страшного «кнута» мав скуштувати.
Зюбу «за продерзость» теж наказано «бити батогом».
Свідків теж ласка Ушакова не обминула. Наказав Ушаков і їх, за те, що плутали в свідченнях, бити, кнутом.
Незабаром тут таки, в Москві, виконаний був присуд. У березні 1732 року дістали всі — і Зюба, і Гайдук, і свідки —паш- порти на вільний проїзд додому. Поїхали, з жахом згадуючи все, що з ними сталось у страшній для них віднині столиці. Поїхали додому, де чекали їх рідня та знайомі, а й розказати їм, де були, звідки прибули, що з ними сталося, не можна, щоб у яке нове лихо не вклепатися.
Так спинами своїми заплатили Гайдук за те, що садок свій боронив до безкраю, Зюба за те, що занадто ретельно накази панські здійсняв, а свідки-селяни за те, що пощастило їм при цій оказії бути.
Не боліла спина тільки в пана Чарниша, що через нього вся та веремія сталася.
ЧОРТ ВАША ІМПЕРАТРИЦЯ
Не було гіршої роботи для десятників ратушних, як розводити салдатів по квартирах, ставити на постої. І в Росії, і в Україні скрізь зустрічали їх, мов ворогів, яких намагалися якось збутися. Ніколи не миналося без сварки, а то й бійки, але те, що сталося першого липня 1732 року в Чернігові, як на постій до міщанина Семена Котляра ставили салдатів, добру науку дало багатьом міщанам надовго...
Того дня надвечір прийшло два салдати Чернігівського полку, Федір Антіпін та Артамон Чорний, до свого начальства й заявили за собою слово й діло... Спитали їх, у чому річ, і розказали салдати про пригоду, що з ними сьогодні вдень трапилася...
За їхніми словами, справа була така: удень послала з ними ратуша десятника, щоб поставив їх на постій до міщанина Семена Котляра. Зібрали салдати свої речі, поскладали на воза, посадили й жінку Антіпіна, та й рушили на нову квартиру. Тільки-но почали в'їздити в двір, як звідкись прожогом вискочив хазяїн, і почалась баталія.
— По якому указу ви до мене в'їздите?
Антіпін на те відповів:
— По указу її імператорської величносте.
— Чорт ваша імператриця!
— Чого лаєш її імператорську величність? Ми за оную твою лайку будемо вищим своїм командирам доносити.
