шуму й неначе завмирали, зникали в переповненій людом церкві...
Скінчилась літургія, скінчився молебень, почали підходити до хреста... Пішов статечно, поважно й Кобилін... Ось уже й його черга... Та в цю хвилину — так розказував потім Кобилін — раптом почервонів увесь од гніву владика... Почервонів, затрясся... Остовпів Кобилін на мить, а архієрей закричав на всю церкву: «Ти, скурвий сину, ти недостоїн святого хреста... Ти церкву святу руйнуєш, хочеш з церков хрести зняти...»
Спопелів Кобилін з несподіванки, скам'янів увесь... Сотні очей мов пронизували його... Настала повна тиша в церкві... І в тій тиші лунали слова розлютованого архієрея:
— Хіба ти, Кобилін, хіба ти дворянин... Ти ж людей збираєш сам собою, не по указу...
Тільки-но спромігся Кобилін сказати, що збирає він людей по силі її імператорської величности указу, як знову ще дужче закричав архієрей:
— Чорт тобі, скурвому синові, дав указа! Покажи указ сам.
Швиденько, мов обпечений, вискочив із церкви Кобилін, а
архієрей пішов до келії.
На хвилинку затримав Кобиліна по дорозі Єлецький архімандрит і теж із гнівом сказав:
— Зле робиш, капітане... без нас підданих береш і ченців під вартою держиш...
Та, не дослухавши до кінця його слів, Кобилін побіг далі...
Того ж дня по всьому Чернігову тільки й розмови було, що про сьогоднішню пригоду з капітаном...
Подав Кобилін донесіння майорові лейб-ґвардії Іванові Шипову, що в Сумах перебував тоді... Одночасно одержав Шипов листа від архієпископа. Дуже скаржився в тому листі архієпископ на капітана. Нарікав на те, що Кобилін, збираючи людей, просто таки, мовляв, ґвалтом, силою брав манастирських підданих, лаяв і бив ченців, заарештовував навіть манастирсь- ке начальство і ось, мовляв, за це він, архієпископ, пастерськи «изобличал» капітана, а ніяких лихих слів не говорив.
Пішла справа до князя Барятинського, що тоді керував над Україною... Зараз же полетіли донесіння «о предерзостных некоторых словах архиерея» до Тайної Канцелярії.
Не чекаючи відповіді, Барятинський заарештував Іла- ріона...
Почалося слідство... Та уряд визнавав за краще не дратувати дуже духівництва... Отже, 16 листопада з Кабінету імператриці до Тайної Канцелярії надійшов указ дати наказа припинити слідство... Навіть догану дістав від імператриці Барятинський: «Нам зело неприятно и к великому нашему удивлению касается, что вы оного архиепископа без нашего указа под такой крепкий караул брать велели, не разсуждая, что из таких поступков всякие следствия произойти могут».
Вийшов на волю архієпископ, розбитий, хворий... Опинився він замість Чернігівської архієпископії на покої в Києво- Печерській лаврі... Та не судилося дожити властолюбному запальному архієпископові спокійно свого віку... Спіткала його нова пригода...
