Ще як був Іларіон у Чернігові, посварився він дуже з намісником Чернігівської катедри Сосіпатром. Улітку 1736 року послав Іларіон Сосіпатра зі своїм служником Іваном Жиданови- чем до Польщі купити добру карету. Та доброї карети ніде не було, купили тоді архієреєві посланці великий антал канар- секту, скатертин, серветок і сукон, з тим і вернув Сосіпатр додому... Та трохи згодом дійшли до Іларіона чутки, що Сосіпатр у Польщі про нього дуже лихі речі розказував. Подав тоді Іла- ріон до Чернігівської полкової канцелярії доноса, що ось чернець Сосіпатр їздив за кордон до Польщі, і тому чи не мав він, Сосіпатр, з поляками «согласія»...
Дійшла справа до Канцелярії Міністерського Правління. Узяли Сосіпатра на допити в присутності Київського архієпископа Рафаїла. Заперечував свою провину Сосіпатр цілковито, викривав всілякі грішки архієпископові... А тих грішків в Іла- ріона було таки чимало. Суворий був він і не стриманий ні на крихту. Часто, правлячи службу, лаявся він щонайогиднішими словами, мов капраль який, бив попів, суворо карав за найменшу провину, а сам виробляв казнащо. З привісок до ікон зробив собі Іларіон цукерницю, з церковним майном поводився, як із власним.
Любив архієрей і випити, й погуляти. Навесні 1737 року виїхав він з цілою купою своїх прибічників за місто. Там уже раніше слуги понапинали ятки, а над ними маяли прапори й великий прапор, з яким ходять студенти... Там, у таких ятках, почалося частування. Спершу все було гаразд: і цілуваннячко, і обійманнячко, як у добрих друзів, а далі сп'янів скажено архієпископ. І ось раптом побачив він, що служник Ясинський не так вино розливає, розлютувався страшенно, наказав зараз же прикути Ясинського до гармати й тричі стрельнути... Розвіявся порох од пострілів, одв'язали Ясинського від гармати, та він оглух і збожеволів од страшної кари...
Такі речі розказував Сосіпатр. Закінчилося слідство... Закінчилося нічим... Не було в Іларіона певних доказів на Сосіпа- тра, отже, наказав Київський архієпископ Рафаїл Сосіпатрові не сваритися більше з своїм духовним владикою, та, як кару за неслухняність, призначив сто поклонів... Запеклими ворогами стали тепер обидва ченці. Почав Іларіон і далі всілякі відомості про Сосіпатра збирати, та спіткав його арешт, хвороба і кінець- кінцем Печерська лавра...
Було то чудового теплого осіннього дня 1738 року. Не міг уже сам ходити Іларіон, розбив його параліч, тож наказав він служкам своїм Юськові й Гарасимові винести його на стільці в садок манастирський...
Поставили служки стільця біля печер, одійшли сами трохи вбік, а їхній пан сидів, схиливши голову, пригадуючи довге своє життя... Чимало поставало в уяві чарівних картин минулого. Молоді літа, безжурне життя, далі манастир. Добре жилося там: і горілки, і риби, і всього іншого вдосталь. Згадав чорнооку міщанку, перелази, вузеньку хвіртку манастирсь- ку... Зітхнув, почав читати молитву, відганяти грішні привиди грішного минулого... А перед ним розстилалась чудова картина. Широкий повноводий могутній Дніпро тихо котив свої хвилі ген-ген далеко на південь... Взад і вперед снували човни, чувся галас, сміх, співи, крики... А там за Дніпром широкий простір, там десь і Чернігів, там десь були кращі літа, а тепер, напівтруп, сидів Іларіон на стільці, і беззвучно шепотіли його уста чи молитви, чи прокльони, того б він і сам не сказав...
Зі своєї келії вийшов старезний дід, ієроманах Тимофій... Дрібненько, потихеньку ступаючи, підійшов він до архієпископа, склав руки, прохаючи благословити... Та застигла в повітрі рука Іларіонова. Побачив він перед себе свого лютого ворога Сосіпатра. Прийшов той на хворого, немічного архієрея подивитися, потішити себе, та тепер, як побачив архієрея, схилив низько голову й, удаючи побожну, захоплену людину, підійшов роблено-смиренно під благословення... Скипів зараз же Іла- ріон, схопив палицю від стільця і, згадуючи Сосіпатрову матір непристойними словами, замахнувся на нього... Мов обпечений, одскочив Сосіпатр від архієрея...
Не влучив той у Сосіпатра... Розлютувався ще більше, почав кричати служкам:
— Ей ви, ану бийте його, скурвого сина. Він зрадник. Ось незабаром з Санктпітербурха мені його голову привезуть. — А потім до Сосіпатра:
