— Ти мене в Польщі називав блудником государиним!
— Неправда, не говорив я того.
— Бийте його, злодюгу... Бийте!..
Вибіг Сосіпатр із саду, а знервованого архієрея віднесли слуги до келії.
Щось із місяць думав Сосіпатр, чи робити доноса, чи не треба. Адже донощикові перший кнут, та кінець-кінцем надумався. Подав 15 жовтня донесіння архієпископові Рафаїлові.
17 жовтня відбувся перший допит. Допитували генерал Румянцев та надісланий від Рафаїла ігумен Видубецького ма- настиря Тимофій...
Як звичайно, пішла справа далі до Тайної Канцелярії. Доки тяглася справа, сидів архієрей і чернець Тимофій-свідок у Лаврі під вартою, а донощик теж заарештований сидів у Миколаївському манастирі.
Послала Тайна Канцелярія по них секунд-майора Дмитра Поснікова, узяв той їх усіх та ще 3-х служників архієреєвих, повіз на Москву, але по дорозі одержав від фельдмаршала Мі- ніха наказа — згадали тепер усі Іларіонові гріхи — не завозити архієрея до Москви. Як писав Мініх до Ушакова Андрія Івановича, той архієрей «многословен і зело продерзливой и так мнится ежели ево в Москву впустить, то не произошло б от него по ево невоздержности какой пакости».
Та по дорозі до Москви в невеличкому селі Городні, де спинилися арештанти, тяжко занедужав Іларіон і помер. Поклав його тіло секунд-майор у звичайну труну й наказав тримати труну в церкві в зручному місці, не ховати до наказу.
Привезли Сосіпатра й Тимофія до Москви. Між листуванням архієрея знайшли два виписи від уряду ґродського Мозир- ського, де говорилося, що отець Королько (прізвище світське Сосіпатра), перебуваючи в їхніх краях, дуже ганьбив царицю, духівництво і хотів назавжди лишитися в Польщі. Почалося слідство, а тим часом на слідство, на допити, на тортури взяли слугу архієреєвого Корсакова, що вкрав архієреєву панагію.
Один раз він говорив, що загубив її п'яний, другий, що подарував її жінці якійсь чи дівці, плутав увесь час...
Допитали Сосіпатра, допитали Тимофія й служників. Довели вони, що донос Сосіпатрів правдивий, що архієрей говорив негожі слова.
27 листопада робив Ушаков доповідь цариці в цій справі. Наказала цариця поховати архієрея, як простого ченця, а про живих ще мови не було. Минали тижні, сиділи заарештовані і служники, і ченці, і тільки 6-го грудня 1738 року наказала цариця записати обох служників, Гарасима й Юська, в салдати. Гарасима так просто в Семенівський полк, ченців теж випустили на волю, але заборонили з Петербурга виїздити. Допитів більше не було, тож про них просто забули, і тільки 25 серпня 1739 року наказала Тайна Канцелярія послати Сосіпатра в Синод, щоб його призначили в якийсь великоросійський мана- стир. ІДо ж до Тимофія, то ухвалив Ушаков з Остерманом одпустити його до Києва, дати салдата, щоб той довіз старого ченця на місце і, як сказано в інструкції салдатові, «будучи в пути, озлоблення никакова к ему не чинить».
Так закінчилася чернеча сварка.
САМОЗВАНЕЦЬ МИНИЦЬКИЙ
