— Що це ти робиш, пане Василю?..
— Та я тепер б'ю кнутом одного кавалера.
— Якого?
— Молодого графа Кирила.
— За що?
— За його надмірну пиху й гордість... Ех, нічого на світі не хотів я кращого, як одного: коли б мені дали бити його кнутом на майдані... — і почав далі верзти казнащо.
Така була передостання візита Березинського...
Попрощалися як друзі, а через якийсь місяць стали один проти одного як вороги.
Нещирий приятель був Березинський. Зрозумів, що на необережних словах п'янички Маркевича дещо заробити можна. А раз так, то зрозуміло, що дорога просто веде до Тайної Канцелярії... Подав Березинський донесіння, а тим часом сам поспішив до Маркевича додому...
Був це чудовий травневий день. Радісними пекучими обіймами обгортало сонце землю. Зеленим верховіттям грався легесенький, ніжний вітрець... Після довгого зимового сну прокинувся Петербург...
У невеличкому дворі, під березою на лавці, сидів Маркевич, поруч на самісінькому кінчику примостився Березинський... Розмова якось уривалась. Важко було Березинському тут сидіти. Знав-бо, що мине година-дві, і потягнуть їх обох на допит. Знав, що в останній раз говорить із Маркевичем як близький знайомий, друг давній. Хвилинами гостро відчував, що зробив він не по-людському, продав приятеля свого... Ставало не по собі, прикро... А Маркевич не помічав того. Був він сьогодні веселий, гомінливий, глузував із приятеля, що той, мов сова, надутий сидить, нахнюпився...
— Знаєш що, Мусію... Приходь до мене сьогодні на вечерю вареники їсти. Може, повеселішаєш трохи.
— Та добре, добре... Прийду неодмінно.
— Дивись же... — і ще хотів щось додати, та... в цю хвилину почувся брязкіт зброї. Звелися на ноги хазяїн і гість і побачили разом, що оточене все подвір'я, нема куди вже тікати.
Розчинилася хвіртка... Швидкими кроками підійшов до Маркевича якийсь капраль із двома солдатами.
— З наказу його імператорської величности... Почув Маркевич тільки «...Тайних Розискних Дєл»...
І цього було досить... Зблід страшенно, та зібрав усі сили, звернувся до Березинського — заговорив по-латинському, щоб не зрозуміли капраль і салдати:
— Прохаю, друже... Як мене візьмуть, то в мене в квартирі, на моєму ліжку є підголовок14. Там є листування. Спали відразу...
