Через чотири дні, 19 червня, привели і Насонова, і Тімірязєва знову до застінку. Знову, висячи на дибі, під ударами кнута, стверджував рішуче свого доноса Насонов. Дали йому дев'ять ударів і вивели з застінку... Донощик витримав тортури, надійшла до Тімірязєва черга.
Граф Шувалов, сидячи край столу, заявив Тімірязєву, що зараз, коли Тімірязєв не об'явить істини, то буде взятий на тортури. Почав Тімірязєв заперечувати свою провину... Наказав тоді Шувалов роздягти його і брати на дибу. Тільки здерли кати з Тімірязєва сорочку, як кинувся він до столу і, кланяючись до землі Шувалову, заявив, що він винний. Наказав Шувалов вийти із застінку солдатам і катові і почав допитувати вже сам.
Тепер уже інше розказував Тімірязєв. Говорив, що в них така розмова була з Насоновим. Насонов сказав:
— Які оце в нас у полку офіцери Шубіни, і в них ані чолові- чества, ані лиця нема.
А він, Тімірязєв, відповів:
— Скільки я Шубіних не знав, вони всю красу, чоловічество своє віддали Олексі Яковичу Шубіну.
— Чи не той це Шубін, що на засланні був?..
— Той!
— За що ж його заслали?
І тут, мовляв, Тімірязєв сказав, признався зараз: «Постраждав він за государиню, бо ж він з государинею, як вона ще була царевною, жив, за що його й нагородили тепер і одставку дали».
Почав допитувати Шувалов, від кого ж чув він це все. Відповідав Тімірязєв, що це він усе сам вигадав, бо бачив і чув про нагороди Шубіна. Признався далі Тімгрязєв і в тому, що йшла розмова з Насоновим про дітей царициних, і про бабку, що в цариці дітей приймала, і що навіть сам він тую бабку бачив, але що ні з ким про це не говорив. Заперечував він слова Насонова про арапа, заперечував, що лаяв Розумовського, а щодо Шубіна, то, мовляв, це знає не тільки він, а всі обер- офіцери ляйбґвардії. Почав далі допитувати Шувалов про взаємини Тімірязєва й принцеси Анни Леопольдівни. Заявив Тімірязєв, що дійсно гаки стояв він на варті біля принцеси, що жодної нагороди за це не одержав, але що жалю ніякого не висловлював і не бажав, щоб принцеса знову повернулась.
На перший раз було досить. Через кілька день знову привели Тімірязєва до застінку. Тепер уже він скуштував кнута. Підняли його на дибу, дали чотирнадцять ударів. Проте, найгос- тріші, найнебезпечніші слова й далі заперечував він, терплячи страшні муки.
Але для Тайної Канцелярії досить було й часткового визнання.
Ухвалила Тайна Канцелярія, обидва керівники, що за провини належить Тімірязєва покарати на смерть, одрубати голову, конфіскувати майно. Що ж до його жінки, то в своєму доне- сінні до цариці визнавала Тайна Канцелярія за можливе, через те, що вона вагітна, через те, що в її словах нічого особливого не було, відпустити її й більше про те не допитувати...
Заслухала цариця донесіння і кінець-кінцем таку кару ухвалила Тімірязєву:
«Тімірязєва за те, що він, не боячись неминучого суда Божого й не страхаючись за лихі діла вічної муки й не пам'ятаючи
