своєї присяги й зганьбивши її імп. вел. указ, говорив велико- важні, негожі злодійські слова, замість смертної кари, бити кнутом нещадно й заслати його до Сибіру вічно».
Присуд був виконаний. Від нещадних кнутів кілька місяців пролежав хворий Тімірязєв, ледве одужав, а далі його, разом із служником його, кріпаком Федором, що мав і на засланні служити своєму панові, не знати за що, разом із паном у «так далекому та безхлібному місці» мучитися, заслали до далекого Сибіру. Там ще довгі роки жив Тімірязєв, голодуючи, часто рятуючи себе від голодної смерти жебрацтвом. А тим часом його все майно забрано до державної скарбниці, а землі передані «за ревностной і правой донос» Насонову.
ВАЖКО З ВЕДМЕДЕМ БОРОТИСЯ
Ніколи так не тривожилися в житті своєму пан Григорій Дем'янович Скорупа та його жінка, як довгі перші три місяці 1747 року... Ще в лютому 1746 року вирядив він середущого свого 24-літнього сина Павла до Петербурга. Мав він там походити скрізь у справах різних, а найбільше у справі про спірні землі близького родича Скорупиного, бунчукового товариша Федора Ширая. А сперечався Ширай за землю не з ким-не- будь, а з всемогутнім Олексою Розумовським. Павло Григорович Скорупа добру канцелярську школу відбув, тож великі надії покладав на нього батько. Може таки знайде якийсь хід потаємний, доб'ється свого.
Перші місяці діставав старий Скорупа, хоч і нечасто, звістки про сина, а тепер ось — наче врізало. Нема й нема з самісінького грудня звістки...
Минув січень, минув лютий, настав березень... І надійшла звістка страшна, незрозуміла... Був старий Скорупа в Староду- бі, і там один із старих канцеляристів пошепки, потай, причинивши двері, поспішаючи, сказав:
— Чи ви вже чули-сьте, що пана Павла до Тайної Канцелярії взято?
Нічого більше не сказав канцелярист, та й цього було досить. Темніший ночі, суворий, сердитий вернув старий додому, та не сказав нічого жінці.
— Може брехня ще... Устигне наплакатися й потім.
Та потаїти не вдалося. Поїхала Скорупиха до міста до приятельки своєї погадати на сина, а та їй, не гадавши, сказала, мов громом ударила...
Вернула стара до свого села Кустичів... Не було чоловіка вдома, та як вернув, то ще з ґанку почув тужне голосіння, зрозумів, що знає вже жінка його таємницю...
Поїхав тоді старий до міста знову порадитися з суддею полковим — добрим таки знавцем законів. Порадив старому суддя підождати ще з місяць, доки надійдуть нові які звістки, а далі й в далеку дорогу вирушати...
Сумні потяглися дні для Скоруп. Сусіди, прочувши про арешт сина, почали десятою дорогою їхню садибу Обминати.
— Може після сина й до батька черга дійде, нащо ж і на себе халепу накликати.
Бачили старий і стара, що менше й менше друзів стає, що бояться їхньої хати люди. Так і минали дні в чеканні чогось страшного. Написав старий до Петербурга листа, прохав одного з давніх приятелів своїх, з яким ще на баталії Полтавській познайомився, хоч довідатися про долю синову, не то що клопотатися. Та відповіді не було...
