Почали розшукувати й Афім'ю. Послали по неї канцеляриста Афанасьеєва, наказали йому випитати, де живе стара Степановна — першоджерело всіх тих чуток. Знайшов канцелярист Афім'ю, сказав, що прийшов від Ізосіма і хоче бачити Степановну... Та ніяк не хотіла сказати Афім'я, де живе стара. Далі просив Афанасьев просьбою, щоб сказала таки, де можна стару відшукати, обіцяв грошову нагороду. Не говорила нічого знову Афім'я. Почав питати «с великим пристрастием», але й тут не сказала нічого... Повели тоді Афім'ю до Тайної Канцелярії на допит. Заявила вона, що знає Ізосіма, ходила до нього білизну прати, але ніколи нічого ані про царицю, ані про Розумовського не говорила.
— Тільки того й було, — розказувала вона, — що прийшла я раз до Ізосіма, а він мені й каже: «У мене в саду біля келії з'являється скарб, вибігає чорною кішкою... Так чи не знаєш таку людину, щоб помогла мені той скарб узяти?» Я й вигадала тоді, що є така стара Степановна, що все знає, так і дурила Ізосіма, а він давав мені коли трошки хліба, коли ж трохи грошей. А такої старої Степановни, мені знайомої, зовсім на світі нема...
Привели тоді Ізосіма до Канцелярії. Приголомшений страшними подіями, не дуже здивувався він, побачивши тут стару вдову. І знову недавні приятелі — Ізосім і Афім'я — стояли тепер перед суворим слідчим і кожний своє обстоював.
— Чув усе те від тебе.
— Не казала нічого!
Так і вивели обох із Канцелярії. Так минув перший день...
У тюремній «ізбі» сиділи всі дійові особи, з жахом чекаючи ранку, нових допитів. Тільки Коб'якову боятися не було чого. Адже донос на Ізосіма потвердився цілковито.
Настав ранок. Повели Афім'ю в Канцелярію, а далі «по багатьох її по справі подозрительствах» наказав Шувалов увести її в застінок. Уперше в житті опинилася бідолашна жінка в тому місці, про яке пошепки геть чисто по всій Росії жахні чутки переказували. Поставили її біля диби. Почався допит.
На своєму стояла Афім'я.
— Важних, злодійственних, негожих слів не говорила. Знати не знаю. Степановни теж ніякої не знаю. Дурила Ізосіма та й годі. Корінець йому дала, та в тому корінці чар ніяких немає, а дають той корінець дітям од бігунки.
Вивели Афім'ю з застінка... Перший етап слідства закінчився.
Уже того ж дня, на другий ранок після доносу, поспішив Шувалов доповідь зробити Лизаветі. Не раз доводилося чути такі доповіді цариці, і кожного разу лють невимовна охоплювала її... Здавалося їй в ці хвилини, що десь потай, може й близько, сидять її вороги, ширять поговори, на честь, а може й на життя зазіхають. Хотілося їй до них дістатися, не ченців якихось та бабів московських, а тих, хто за ними, їхніми спинами ховається, от тих на тортурах, на дибі побачити. Так і сьогодні... Скоро почав тихенько, не поспішаючи, говорити Шувалов, як потемніла якось відразу цариця, металічні стали очі, в кулаки стислися руки...
Сиділа в кріслі, слухала уважно, слова не пропускаючи, зараз же й наказа дала: «Розстригти всіх ченців, узяти їх на допити накріпко, що скажуть на допитах — зараз же доповісти».
Минув день. Відбувся ганебний обряд розстригу. Замість трьох ченців тепер сиділо три розстриги, і знали добре всі троє, що тепер страшних тортур, жахного катування доведеться зазнати.
