22 квітня почалася найстрашніша дія. Після допитів у застінку вивели всіх, лишили тільки Ізосіма (нині розстригу Захара) та Афім'ю... Наблизився кат до Ізосіма... І не пам'ятав спершу, що діялося з ним, Ізосім. Очуняв уже на дибі. Просвистів перший удар, перша кривава смуга лягла на тілі, потекла кров. Та на своєму стояв Ізосім.
— Чув усе те від Афім'ї та й годі!
Удар за ударом рвав шкіру, ревів від болю Ізосім, а внизу біля диби стояла Афім'я і, мов у напівсні, перелякана на смерть, повторяла:
— Не говорила нічого... Хай Бог покарає... Не знаю... не говорила...
Спустили Ізосіма з диби. Прийшла черга тепер до Афім'ї. Пролунав плач по всьому застінку, та багато сліз бачили ці стіни, і не жіночим сльозам було спинити кару. Наблизився кат із кнутом у руках, оголили спину Афім'ї, і повисла вона на дибі. Не молила вже, не благала, твердила тільки своє, що й раніше. Наблизився кат до диби, замахнувся...
Закричала Афім'я, застогнала, почала слізно прохати:
— Спустіть мене з диби, я всю правду розкажу!
Та відповів їй суворий Шувалов «про що вона всю правду хоче сказати, про те б вона об'явила всю істину на дибі, а доти її не спустять».
Знову заплакала Афім’я і знову закричала:
— Не винна я ні в чому... Тільки й провини моєї, що дурила Ізосіма корінням та старою.
Знову наблизився кат, засвистів кнут, захрипіла, застогнала Афім'я... А Ізосім стояв біля диби, юшила кров із ран, стояв напівпритомний і знову таки винуватив Афім'ю. Непритомну зняли жінку з диби і витягли разом з Ізосімом із застінку...
Блідий, тремтячи, читаючи півголосом молитви, ввійшов до застінку Антоній (тепер уже розстрига Олекса Зубков). Знову почалася робота для ката. Непритомного винесли Антонія. Ввели Нектарія (тепер Миколу Медведева), дали йому 9 ударів і вивели з застінку...
Після катування завжди давали відпочинок, щоб рани загоїлися, щоб можна було вдруге як слід катувати... Тож тільки 5 травня потягли знову до застінку Ізосіма й Афім'ю. Шувалов найбільше дбав, щоб першоджерело чуток тих виявити. Удруге скуштували обоє тортур у застінку. 20 ударів дістав Ізосім та стояв на своєму.
А тим часом у келії Антонія зробила Тайна Канцелярія трус. Небагато було там речей, але три скриньки, дані на схованку, як признався Антоній, від князівни Марії Михайлівни Одоєвської, спинили на собі увагу... У тих скриньках знайшли урядовці Тайної Канцелярії гроші, діямантові різні речі, а найголовніше, й листування між князівною та Ан- тонієм «о здоровье и о любленій и склонные к амуру». Відразу схопилася Тайна Канцелярія ще за одну нитку, що вела до кіл, ближчих до царського двору, ніж якісь ченці та вдови купецькі.
Узяли на допит Антонія, і той розказав докладно про своє знайомство з князівною. З його слів перед суддями постала звичайна, рідна, знайома їм картина. Велика панська садиба, а в тій садибі нескінченні молебні, після молебнів бенкети, бійки, сварки. Увесь час у домі товчуться якісь попи, ченці, і серед цього всього задурена постать напівпри- дуркуватої князівни, що її добре таки експлуатують всілякі «отці душевні й тілесні утішителі». Признався Антоній на допиті, що він
