Вийшли з кабака і три приятелі... Хоч і випили вони добре, та григор'євське слово й діло протверезило їх.
Що робити? Адже сидів він з нами?.. Якщо дійде до чого, доведеться нам батогів скуштувати.
Довго радилися приятелі, та кінець-кінцем на тому стало — йти до Тайної Канцелярії й заявити про пригоду.
Через годину-дві розшукали вже послані з Тайної Канцелярії салдати і Григор'єва... Приятелі зробили своє діло...
На допиті в Тайній Канцелярії всі вони одноголосно розказали про пригоду в кабаку... Тож їх подержали кілька годин, доки закінчився перший допит Григор'єва, і випустили. Заявив Григор’єв, який устиг, сидячи в казематі щось із дві-три години, трохи протверезитися, що дійсно знає він слово й діло. І розказав, у чому справа:
— Знаю я слово й діло за хазяїном своїм, купцем Пічуґі- ним, а була справа вчора. По обіді вже, надвечір, пішли ми з ним удвох трошки пройтися. І ось по дорозі, коли я сказав: «Ох, і роботи в нас тепер багато, багато розшуків... І от я думаю, що в нашого великого князя Петра Федоровича й досі дітей нема, а коли б Бог дарував йому дитину, то б, певне, для такої радости багатьох винних людей в їхніх провинах простили»... А Пічуґін на те, не знати з чого, відповів: «Та й як дітям бути в його височества... Адже прилітає до двору відьма, Олекси Григоровича Розумовського мати, і тих дітей у його височності викрадає, і вже вона вкрала чотирьох немовлят». А далі пішли ми з Пічуґіним у кабак, випили вина та й вернулись додому. Думав я ще вчора донести, та не доносив з простоти своєї. Сьогодні ж закричав «слово й діло» в кабаку, бо п'яний був дуже, а коли б не п'яний, то сам би собою прийшов сюди й доніс»...
Таке розказував напівп'яний канцелярист, часто спиняючись, плутаючи слова, замовкаючи на хвилину.
Побачив начальник над канцелярією, граф Шувалов, що сьогодні щось путящого від Григор'єва добитися важко, наказав одтягти його до каземату й привести завтра вранці на допит. І дійсно, вранці 3 березня відбувся перший допит. І тут спитали його, як звичайно, чи дійсно таки він чув ті слова від Пічуґіна, чи може то тільки наклеп. Подумав трохи Григор'єв і почав прохати, щоб простили його й помилували, заявив, що він від Пічуґіна нічого не чув, а з чого йому ті слова на думку спали, того він і сам не знає, бо ж він другого числа цього марта був у «меленколії», в якій що виробляв, не пам’ятає.
Закінчився допит, вивели Григор'єва. На другий день відбувся другий допит. І тут знову Григор'єв почав говорити, що дійсно таки чув негожі слова про матір Розумовсько- го від Пічуґіна. Тим часом розшукали й самого Пічуґіна. Не знав, не відав той ніякої біди. Трохи стурбувало його те, що ось уже другий день нема квартиранта дома. Та це була не первина, бо ж Григор'єв, як померла його перша жінка, почав пиячити страшно і часто цілими днями й ночами не бував дома...
Та коли невеличку хатинку на Петербурзькій стороні оточили салдати, коли сердитий суворий капраль не дав навіть із жінкою попрощатися, зрозумів Пічуґін, що справа якась небезпечна, і якось серцем відчув, що тут його п'янич- ка- квартирант до чогось здався.
На допиті Пічуґін, признався, що дійсно таки пив він вино й пиво з Григор'євим у кабаку, але ніяких лихих слів йому не говорив. Тільки й усього.
Одвели Пічуґіна до каземату. Справа була не дуже важлива, якраз набігли важливіші справи, тож аж три тижні просиділи купець і Григор'єв, доки повели їх знов на допит. Звели їх віч-на-віч, та тепер уже твердо обстоював Гри- гор’єв
