лявся після того Афгану. Бо він як бойовий офіцер занепадав у наших глухих лісових умовах. Та й Терезка, вічно засоплив- лена, явно йому обридла. Він тепер возив мотоциклом вже не її, а якусь курву молоду вчительку з Качанівки.
Якось він прийшов на інструктаж особисто. Стояв з лози¬ною в руці, широко розставивши стрункі ноги в лискучих чоботах. Був напідпитку і видихав такі міазми, що перша ше¬рега аж умлівала. Однак відчувалося: втирає по-серйозному. Спершу поманив до себе наших сержантів і стиха, але не без агресивного притиску, з десять хвилин полоскав їм чайники, так що до нас долітали лиш окремі слова — «злочинці», «шлан¬ги», «груші оббиваєте», «служби не бачили», «я навчу вас» плюс велика кількість нецензурних. Тоді наказав їм стати на місця і звернувся до нас приблизно так: «Солдати, ви злочинці і сволоцюги... Ви систематично валите службу. Де це чувано, щоб вартовий навіть на пост не виходив? У той час, коли вашим братам душмани відрізають вуха й носи, ви тут пух¬нете від сну по двадцять годин на добу, шланги гофровані! З дня на день оббиваєте хуями груші, а на постах пиздять бензин, та й бойову техніку скоро всю рознесуть по гвинти¬кові — так ви її стережете... Та ви на цьому курорті служби не бачили! Тому від сьогодні я особисто беруся за ваш караул. Я буду з вами вдень і вночі. Влаштую вам невеличку парти¬занську війну. Я навчу вас, що таке солдатський піт, синки. Запитання є?»
Ми мовчали, а коли хтось голосно пустив гази і всі заіржа¬ли, Ен-Ша ляснув себе лозиною по лискучій халяві чобота: «Виклик прийнято! Тепер, злочинці, тримайтеся! Намилюйте задниці!»
З того дня почався наш із ним двобій.
Ен-Ша — про це вже йшлося — любив полювання. У пля-мистому комбінезоні та кепі кольору суперхакі, з пласким широким ножем на поясі і розкішною англійською рушницею на плечі, він був невідпорним. Його улюбленими жертвами падали косулі та зайці, хоч іноді він убивав просто так навіть їжаків і вужів. Полював завше напідпитку, але стріляв ціль¬но. Брав із собою для більшого галасу цілу свиту — як він їх називав, догзжачих, загінниківу собашників. То були пере¬важно всілякі очколови, що всіма силами показували йому свою гнилу відданість — штабники, шоферюги, каптенармус (цей цілими днями просиджував у казармі, а на полювання вилазив трохи розвіятись), словом, найбільш припухлі мер¬зотники. Був серед них і полковий бібліотекар, котрий умів сяк-так сурмити. Його завданням було грати тріумф, коли чергова косуля, поранена й заюшена, переставала тіпатися від останнього удару широкого і плаского ножа. А ще там був єфрейтор Гургула.
Якось на інструктажі Ен-Ша завів мову про караульних собак, чому в нас їх досі немає і що скоро вони нарешті з'яв- ляться, бо він уже десь там їх замовив. Ми спершу не в'їхали, на біса ті собаки. Аби, крім нас, ще й тварин коло того залізяч¬чя мучити? Але тут-таки й додули, що то будуть насправді не караульні, а мисливські собаки — на зайців. А хитрозадий Гур-гула навіть устиг запропонувати себе на собачого інструктора. Ен-Ша його ініціативу схвалив, і так той шланг прогумовано- гофрований Гургула спекався караульної служби. Відтепер він лише доглядав за псами, годував їх відходами з кухні, наче свиней, і спав по двадцять годин на добу. Ен-Ша, хоч і довірив йому своїх тварюк, Гургулу не поважав, називав при всіх дебі-лом і навіть личку єфрейтора кинув, аби познущатися, бо не¬має в нашій гофрованій частині звання ганебнішого. Та й в усій Червоній армії немає.
Кожне полювання Ен-Ша ставало для караулу тяжким ви-пробуванням. Щохвилини могла переможно заревіти сурма, і під собачий гавкіт у караулку міг увірватися високий супер¬мен у плямистому комбінезоні. Третій пост нічого б не вдіяв — він крутився перед штабом, а Ен-Ша крався лісом, озброєний і дуже небезпечний. Він полював на одинадцятьох зайців з караулу. Іноді міняв тактику і, сівши на мотоцикла, починав кружляти частиною. Вартовий третього посту фіксував це і дзвонив у караулку: «Ен-Ша завівся!» Вартові вискакували на пости, в караулі наставала бойова готовність. Але минало пів¬години, година, а Ен-Ша все так само катався, наче й не думав на нас наїжджати. Тоді смертельно втомлені бійці, плюнувши на все, поверталися до караулки та й лягали спочивать. Аж із цього моменту, ніби про все достеменно знаючи, він раптово наддавав газу і виринав звідкілясь помаранчевою кометою, забігав до караулки, де й накривав усіх, що називається, голи¬ми руками.
